Дзвінок від Всесвіту: “Вояджери”, що давно покинули Сонячну систему, розбурхали вчених новими сигналами.

Ці сигнали наводять астрономів і біологів на думку, що на краю Сонячної системи могло з’явитися життя.

“Вояджер” – це американський проект з дослідження далеких світів. Щоб отримати інформацію про планети та зірки в безпосередній близькості від Сонячної системи, NASA ще в 1977 році запустило в космос два супутники. Через 30 років польоту космічний апарат “Вояджер-2”, запущений 20 серпня 1977 року, перетнув кордон Сонячної системи. Приблизно 2025 року апарати почнуть перетинати міжзоряний простір — перший “буфер”, який відокремлює нашу планетну систему від зовнішнього космосу.

Схема із описом космічного зонда NASA “Вояджер”, 1977 рік. Фото © Getty Images / NASA / Hulton Archive

Завдяки “Вояджеру-1” та “Вояджеру-2” у нас є високоточні знімки Сатурна, Нептуна, Юпітера та Урана, які не досягаються для детального спостереження із Землі. Але це лише верхівка айсбергу. У 1998 році “Вояджер-1” став найвіддаленішим від Землі рукотворним об’єктом, у 2007 році наблизився до ближнього кордону Сонячної системи, а в 2012 році вийшов у міжзоряний простір і став першим в історії космічним апаратом, який формально залишив межі Сонячної системи. Після того як “Вояджери” почали наближатися до краю Сонячної системи, апарати стали передавати на Землю дивні дані — короткі сигнали з однаковим інтервалом та амплітудою, а також дані зі спектрометрів, які говорили про те, що поруч із космічними об’єктами, створеними людиною, можуть бути потенційно придатні для життя світи.

Темна матерія та вулкани

Запуск “Вояджера-2” на борту ракети “Титан-Кентавр”. Фото © NASA

“Вояджери” першими повідомили про те, що за межами Землі – на супутнику Іо – є активні вулкани. Вони ж зафіксували 24 нові супутники у далеких планет Сонячної системи. Завдяки апаратам стало зрозуміло, що Сатурн – дуже неспокійна і холодна планета, де температура досягає позначки мінус 200 градусів за Цельсієм. А Мімас, один із її супутників, як дві краплі води зовні нагадує “зірку смерті” зі Star Wars.

Загалом на Землю було передано 700 гігабайт унікальної інформації, що дуже непогано для комп’ютерів, створених понад сорок років тому. Зараз “Вояджери” відійшли від Землі на 24 мільярди кілометрів і вийшли на “магнітне шосе” – трасу, де магнітне поле Сонця з’єднане із зовнішнім космосом. Частина інформації, отриманої з зондів, ще не розшифрована, а те, що вдалося вивчити, наводить на думку про можливу швидку зустріч із побратимами з розуму.

Як працює “Вояджер”?

Центр керування польотом “Вояджера-2”. Фото © Getty Images/Roger Ressmeyer/Corbis/VCG

Основні прилади двох апаратів майже завжди перебувають у “сплячому” режимі. Система починає вмикатися, як тільки зовнішні датчики фіксують незвичайну активність. За тим, що з обладнання “Вояджерів” включено, простежити можна на сайті NASA, проте застати момент активації приладів практично неможливо — все займає соті частки секунди. Основні побоювання вчених стосуються міжзоряної плазми – сигнали, які вловлюють антени “Вояджера”, дуже вже схожі на короткі спроби “продзвонити” космічний простір спеціальними тоновими сигналами, які розпізнають будь-які розвинені форми життя.

При цьому в міжзоряному просторі такі сигнали фіксують обидва “Вояджери” – відстань між ними становить “всього” пару мільярдів кілометрів. Спочатку астрономи вирішили, що “фонить” геліосфера – цей космічний міхур захищає Землю приблизно від 70% міжзоряної радіації. І, мабуть, здатний генерувати електромагнітне випромінювання. Однак подальше вивчення даних показало, що сигнали приходять на межу Сонячної системи із космосу ззовні. У травні 2021 року “Вояджер” передав на Землю запис міжзоряного гулу – шуму плазмових хвиль міжзоряного газу, в яких астрономи та фізики побачили деякі закономірності.

Прибульці намагаються зателефонувати?

Ілюстрація, що показує положення зондів NASA “Вояджер-1” та “Вояджер-2” за межами геліосфери. Фото © NASA / JPL-Caltech

Відокремити та розшифрувати сигнали газових сплесків, згенерованих Сонцем, від “дзвінка” з іншого кінця Всесвіту поки що не виходить. Через це вчені поділилися на дві групи – одні впевнені, що на “Вояджер” прийшов “дзвінок” з іншого сектора космосу, інші вважають, що або зламалося обладнання, або апарат “упіймав” сигнали природного походження. Більшість інформації, яку апарати надсилають через мережу Deep Space Network (DSN), ще належить розшифрувати, але принципово нове відкриття вже є — вдалося зрозуміти, що значну частину “зоряного шуму”, який доноситься до Сонячної системи ззовні, затримує геліосфера, і якщо “на тому боці” хочуть зв’язатися із землянами, то сигнал повторюватиметься.

Побічно зашифровані в “шумі” сигнали схожі на швидкий радіосплеск (FRB), який давно цікавить вчених. Надзвичайно потужні спалахи випромінювання в радіочастотному спектрі тривають не більше кількох мілісекунд і “приходять” на Землю в певному циклі – кожні 16 днів. Повного збігу з даними від “Вояджера” поки що немає, але із сотень гігабайт отриманої інформації фахівцям вдалося розшифрувати не більше трьох відсотків. Серед можливих джерел появи таємничого сигналу, схожого на те, що помітив “Вояджер”, — рентгенівський пульсар і ще одна зірка, навколо якої потенційно може бути до 50 придатних до життя світів.

Якщо ці дані будуть виявлені в інформації, зібраній “Вояджером”, то, найімовірніше, хтось із глибин Всесвіту справді намагається “додзвонитися” до Сонячної системи.

Джерело: life.ru