Його називали “душею українського кіно” та генієм сучасності. 81 рік тому народився Іван Миколайчук
15 червня 1941-го народився актор, режисер і сценарист Іван Миколайчук. Його називали “душею українського кіно” та генієм сучасності. Він знімався у таких стрічках, як “Тіні забутих предків”, “Білий птах з чорною ознакою”, “Вавилон XX”, “Пропала грамота” і “Захар Беркут”. Загалом, у доробку актора – 34 ролі в кіно, дев’ять сценаріїв та дві режисерські роботи.
Миколайчук родом із села Чортория Вижницького району Чернівецької області. Він народився за декілька днів до початку війни. Був одним із 13 дітей Василя Миколайчука. Акторством Іван захопився ще в дитинстві. У селі була своя театральна трупа, яка майже щомісяця ставила спектаклі. Якось ледь не зірвалася постановка п’єси “Безталанна” за Михайлом Старицьким: парубки відмовлялися грати батька Софії – старого Івана. Тоді виручив 12-річний Іван Миколайчук. Його намастили сажею, підмостили на плечі горб із соломи та випустили на сцену. Після цього він став повноправним членом трупи і протягом трьох років зіграв у 36 прем’єрах.
Миколайчук не сумнівався з вибором професії. Коли він пас вівці, почув грузинську пісню “Суліко” з колгоспного репродуктора. Композиція вразила підлітка настільки, що він потайки від батька утік до Чернівців, щоб “учитися на артиста”.
Майбутній актор переконався, що такого навчального закладу в обласному центрі немає. Тому потрапив до музучилища. Там його приймають у клас труби. Згодом працював у студії при Чернівецькому музично-драматичному театрі. Він грав на багатьох музичних інструментах: сопілці, роялі, цимбалах, скрипці, баяні, трубі та арфі.
Іван Миколайчук з дружиною Марією.
Автор фото: Автор: razom.media
29 серпня 1962 року одружився з акторкою того ж театру – Марією. Вона подарувала Іванові книги, які стали доленосними, ще до одруження: “Кобзар” та повість Коцюбинського.
“У нас прекрасні стосунки були. У нас була дуже бурхлива молодість. Я не відчуваю того, що його немає. Звичайно, фізично його немає, але морально він завжди біля мене. Він так любив родину свою, не знаю, хто ще так може, але правду він любив понад усе”, – описувала вона чоловіка.
1963 року Миколайчук поступив до Київського інституту імені Карпенка-Карого в майстерню до Віктора Івченка. Зніматися почав з другого курсу в двох фільмах: “Сон” у ролі Тараса Шевченка й “Тіні забутих предків” у ролі Івана Палійчука. Режисер Сергій Параджанов затвердив його на роль Палійчука за день до початку зйомок.
“Я не чекав чогось особливого, тому доручив Юрію Іллєнку (оператору фільму. ) провести зйомки (кінопроби.) і пішов з павільйону. Через кілька хвилин мене наздогнав збуджений Юрко: “Сергію Йосиповичу, поверніться. Це щось неймовірне. Щось нелюдське. Щось за межами розуміння й сприйняття”. Злякавшись, що я пішов, Іван побілів, йому здалося, що він мені не сподобався (так признавався актор опісля), і в ньому ніби щось прорвалося. Він зачарував нас. Юний, страшенно схвильований, він світився дивовижним світлом. Така чистота, така пристрасність, така емоційність вихлюпувалися з нього, що ми були приголомшені, забули про все, навіть про те, що вже затверджений інший актор”, – згадував Параджанов.
“Я не знаю більш національного народного генія. До нього це був Довженко”.
За кількістю нагород фільм “Тіні забутих предків” увійшов до Книги рекордів Гіннеса. Стрічка завоювала 39 міжнародних нагород, 28 призів в 21 країні на кінофестивалях, з яких 24 – Гран Прі.
“Я не знаю більш національного народного генія. До нього це був Довженко”, – зазначав Параджанов в одному з інтерв’ю.
Як здобув популярність, Миколайчук залишався душею компаній. У його однокімнатній квартирі збиралася українська інтелігенція: Параджанов, актор Леонід Биков, поет Іван Драч та інші. Деякі актори гостювали в Миколайчуків по декілька місяців, коли ті були на гастролях. Серед них – Іван Гаврилюк, Савченки, Брондукови. Гаврилюк згадував, як одного разу Миколайчук за останні гроші полетів до Чернівців, купив столітрову бочку пива і привіз до Чорториї, щоб пригостити односельчан.
“Маю велику мрію: заробити багато грошей і накрити столи від моєї Чорториї до Чернівців. Постелити білі ткані скатертини, а на них – усе, чого тільки забажаєш. І щоб хто хотів, той підходив, і скільки хотів, стільки пив і їв”, – ділився актор з Гаврилюком.
Після “Тіней забутих предків” на екран виходять “Анничка”, “Помилка Оноре де Бальзака”, “Камінний хрест”, “Захар Беркут”. Миколайчук виконував кожну роль сам, нікому не дозволяв себе дублювати.
На початку 1970-х фільми з участю актора негласно потрапляють під статтю “надто націоналістичні”. Ще 1965-го після акції протесту, яку організувала київська інтелігенція на прем’єрі “Тіні забутих предків”, стрічка оголошується “неблагонадійною” і знімається з прокату. За авторами та акторами встановили нагляд.
Згодом Миколайчука змусили відмовитися від ролі Ореста у фільмі “Білий птах з чорною ознакою”, яку написали спеціально під нього. Ця роль дісталася Богдану Ступці. Миколайчук зіграв Петра.
Остаточно Миколайчука відсторонили від зйомок 1973 року. За однією версією, причиною став його конфлікт з чиновником від культури. Актор зробив йому зауваження щодо манери поведінки. Відтоді ім’я Миколайчука викреслюється зі списків знімальних груп. Інколи траплялися епізодичні ролі. 1979 року завдяки заступництву секретаря з питань ідеологічної роботи в Харківському обкомі компартії Володимира Івашка вдалося отримати дозвіл на зйомки “Вавілону ХХ”.
Вісім років актор чекав затвердження сценарія стрічки “Така пізня осінь, така тепла осінь”. Декілька разів перезнімали сцени з фільму через те, що знаходили “крамолу”. Багато пропозицій він відхиляв сам.
“Згоріла душа”, – зізнавався він Гаврилюку.
Помер Іван Миколайчук на 47-му році. Ще в 1960-ті актору поставили діагноз – виразка шлунку. Його дружина згадувала, що під час роботи над фільмом “Вавилон ХХ” він часто скаржився на біль. В останній рік Миколайчук сильно хворів. 3 серпня 1987 року його серце зупинилося.
Посмертно став лауреатом Шевченківської премії 1988 року. За петицією президента України Петра Порошенка отримав почесне звання “Героя України” у 2016 році. Його називали обличчям і душею українського поетичного кіно, аристократом духу.
Іван Миколайчук працював у кіно у 1960-1980-ті та був одним з найяскравіших символів національного кіномистецтва. З його іменем пов’язаний розквіт явища під назвою “українське поетичне кіно”.
Іван Миколайчук був заслуженим артистом УРСР, лауреатом республіканської премії імені М. Островського. Він зіграв 34 ролі в кіно, написав дев’ять сценаріїв та провів дві режисерські роботи. Найвідоміші картини за участю актора: “Тіні забутих предків”, “Білий птах з чорною ознакою”, “Пропала грамота” та інші.