Цікаві рішення Верховного Суду щодо відповідальності водіїв

admin 10 Березня, 202010 Березня, 2020

1. Інспектор поліції може перевірити водійське посвідчення без доведення законності зупинки авто

Верховний Суд вказав, що водій повинен на вимогу інспектора пред’явити встановлені документи.

Суть справи: водій звернувся до суду для скасування постанови інспектора поліції у справі про адмінправопорушення та закриття провадження у справі. Постанова була обґрунтована тим, що у позивача було відсутнє посвідчення водія відповідної категорії та реєстраційний документ на ТЗ.

Позивач же вказав, що підстав для здійснення перевірки посвідчення водія та інших документів на ТЗ не було, оскільки причина зупинки його автомобіля була безпідставною (правила ПДР не було порушено).

Місцевий суд скасував оспорювану постанову інспектора.

Однак апеляційний суд відмовив у задоволенні позову.

Колегія суддів Адміністративного суду ВС погодилась із висновком апеляції.

Відповідно до п. 2.4 ПДР на вимогу працівника поліції водій повинен зупинитися та пред`явити для перевірки необхідні документи.

2. Яка помилка поліцейського анулює штраф за порушення ПДР

ВС роз’яснив, що в постанові про порушення ПДР має бути вказано технічний засіб, за допомогою якого здійснено фото- чи відеозапис порушення.

Суть справи: водій оскаржив постанову інспектора поліції, відповідно до якої його було притягнуто до адміністративної відповідальності за проїзд за заборонений сигнал світлофору.

Місцевий та апеляційний суди задовольнили позовні вимоги.

Колегія суддів Адміністративного суду ВС погодилась із таким висновком, вказавши на порушення процедури притягнення позивача до відповідальності.

Оскаржувана постанова не містить інформації про будь – яку фіксацію правопорушення.

Частиною 3 ст. 283 КУпАП чітко передбачено імперативний обов’язок відповідача щодо зазначення технічного засобу, яким здійснено фото або відеозапис у постанові по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху.

Верховний Суд зазначив, що у разі відсутності в оскаржуваній постанові по справі про адміністративне правопорушення посилань на технічний засіб, за допомогою якого здійснено відеозапис, такий відеозапис згідно з вимогами ст. 70 КАСУ (у редакції, чинній на час ухвалення судами попередніх інстанцій рішень у цій справі) не може вважатися належним та допустимим доказом вчинення адміністративного правопорушення.

3. Верховний Суд роз’яснив, як правильно перетинати пішохідний перехід

Суть справи: водій оскаржив постанову інспектора поліції за ч. 1 ст. 122 КупАП. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач, наближаючись до нерегульованого пішохідного переходу, на якому знаходився пішохід, не зменшив швидкості і не зупинився, щоб надати дорогу пішоходу, оскільки міг створити небезпеку для руху пішохода. Крім того, позивач зазначив, що рухався в щільному потоці автомобілів і міг створити аварійну ситуацію.

Місцевий суд відмовив у задоволенні позову.

Однак апеляційний суд не погодився із таким рішенням і задовольнив позовні вимоги, скасувавши постанову інспектора.

Колегія суддів Адміністративного суду ВС погодилась із позицією суду першої інстанції.

ВС роз’яснив, що вимога пункту 18.1 ПДР передбачає:

– на нерегульованих пішохідних переходах пішоходи мають перевагу в русі перед транспортними засобами з моменту, коли вони ступили на перехід;

– водій транспортного засобу зобов’язаний своїм маневром показати пішоходу, що він дає дорогу, тобто знизити швидкість або зовсім зупинитися;

– забороняється об’їжджати пішохода, який перебуває на пішохідному переході, незалежно від відстані між ним і автівкою, а також збільшувати швидкість з метою “проскочити” перед пішоходом, який вже ступив на “зебру”;

– водій повинен врахувати можливі маневри пішохода на пішохідному переході. Той може зупинитися, побігти або уповільнити хід. Водій має спрогнозувати можливий розвиток ситуації: якщо ймовірно, що шляхи руху пішохода (незалежно від того, як він рухається) і ТЗ можуть перетнутися на переході, – уникнути такої ситуації, тобто дати дорогу пішоходу.

4. Службове авто не підлягає обов’язковому технічному огляду: ВС

Верховний Суд роз’яснив, які автомобілі підлягають обов’язковому технічному контролю.

Обов’язковому технічному контролю підлягають автомобілі, що використовуються для перевезення пасажирів або вантажів з метою отримання прибутку (ст. 35 Закону «Про дорожній рух»).

Тобто, визначальною обставиною є мета фактичного використання автомобіля для перевезення пасажирів з метою отримання прибутку.

У даній справі позивач оскаржував накладений інспектором поліції штраф щодо не проходження обов’язкового технічного контролю. Позов був мотивований тим, що автомобіль був наданий підприємством, де він працює, для службового використання без мети отримання прибутку.

Не погодившись із висновком судів попередніх інстанцій, які відмовили у задоволенні позову, ВС зазначив, що автомобіль, яким керував позивач, є службовим автомобілем, а тому його не слід вважати автомобілем, що здійснює перевезення пасажирів з метою отримання прибутку.

5. Сплата штрафу і підпис водія на постанові щодо порушення ПДР не є доказом провини

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Один лише підпис на постанові у справі про адміністративне правопорушення та сплата штрафу не означає згоду позивача з тим, що він вчинив адміністративне правопорушення.

Водій звернувся до місцевого суду міста Києва з адміністративним позовом до Управління патрульної служби в місті Києві, в якому просив визнати протиправними дії інспектора щодо ухвалення постанови в справі про адміністративне правопорушення за ст. 122 КУпАП (зупинка та рух у смузі для маршрутних транспортних засобів), визнати недійсною та скасувати вказану постанову, а справу про адміністративне правопорушення закрити за відсутністю у його діях складу такого правопорушення, стягнути з Державного бюджету на його користь сплачений штраф у розмірі 510 грн., судовий збір, компенсувати витрати на правову допомогу згідно договору про надання адвокатських послуг, розрахунку вартості послуг та акту приймання-здачі робіт.

Місцевий суд позов залишив без задоволення. Апеляційний суд залишив постанову суду першої інстанції без змін.

У касаційній скарзі позивач просив скасувати рішення місцевого та апеляційного судів. В касаційній скарзі, зокрема, наводить такі доводи:

– інспектор не подав жодних належних доказів щодо вчинення позивачем адміністративного правопорушення. Вказує на протиправність висновку суду першої інстанції щодо обов’язку саме позивача надавати протокол про адміністративне правопорушення, оскільки вважає, що протокол має надаватися відповідачем, або він повинен пояснити причини нескладання протоколу;

– суд першої інстанції суб’єктивно послався лише на доводи інспектора, проігнорувавши позицію позивача, а суд апеляційної інстанції проігнорував всі доводи апеляційної скарги та пояснення сторін, що, на думку скаржника, порушує принцип презумпції невинуватості та свідчить про упередженість розгляду.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке.

КАС визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Зважаючи на те, що, окрім пояснень сторін, у справі відсутні будь-які інші докази на підтвердження факту порушення позивачем Правил дорожнього руху (наприклад, відео- та/або фото фіксація, показання свідків), оскаржувана постанова не може вважатися законною.

Згідно приписів частини другої ст. 71 КАС в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Положення вказаної норми проігноровано судами обох інстанцій. Так, суд першої інстанції помилково визнав обставини справи недоведеними, посилаючись на неподання позивачем протоколу у справі про адміністративне правопорушення, який, як зазначив суд у цій же постанові, у категоріях справ щодо правопорушень у сфері забезпечення дорожнього руху, не складається та не складався. Щодо суду апеляційної інстанції, то колегія суддів вважає помилковим його висновок про те, що підпис на постанові у справі про адміністративне правопорушення та сплата штрафу означає згоду позивача з тим, що він вчинив адміністративне правопорушення. Такий висновок суперечить положенням ст. 71 КАС щодо обов’язку саме відповідача доводити правомірність свого рішення.

З викладених вище мотивів Верховний Суд приймає доводи скаржника щодо: неврахування судами положень КАС щодо покладення обов’язку доказування на відповідача; хибного висновку апеляційного суду про вину позивача у скоєнні адміністративного правопорушення лише у зв’язку з проставленням підпису в оскаржуваній постанові; протиправності висновку суду першої інстанції про обов’язок позивача надавати протокол про адміністративне правопорушення; ненадання судом апеляційної інстанції оцінки доводам апеляційної скарги.

Таким чином, викладене свідчить про порушення судами першої та апеляційної інстанції також вимог частини другої ст. 71 КАС.

В іншій частинах суд погодився з висновками судів попередньої інстанції.

6. Водій авто, яке перегороджує шлях пішоходів, повинен сплатити штраф – ВС

Вільне пересування пасажирів є важливою умовою належної організації дорожнього руху.

Без додержання належних умов для пересування пішохода неможлива правильна організація дорожнього руху. За недодержання таких умов водій повинен сплатити штраф.

Такий висновок зробила колегія суддів Касаційного адміністративного суду ВС в постанові від 15 травня 2019 року у справі № 464/1703/17.

У березні 2017 року особа звернувся до суду з позовом до інспектора Управління патрульної поліції з вимогою скасувати постанову від 28 лютого 2017 року про сплату штрафу на підставі порушення ч. 3 ст. 122 Кодексу про адміністративні правопорушення та закрити провадження у вказаній справі.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в діях позивача не було складу адміністративного правопорушення, автомобіль було припарковано у дозволеному місці і він не створював перешкод для руху іншого транспорту та пішоходів. Також він вважав, що постанову у справі винесено з порушенням процедури, адже інспектор УПП не склав протоколу про адміністративне правопорушення і не надав позивачу можливості скористатися допомогою захисника.

Суд першої інстанції постанову інспектора у справі про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 122 КпАП – скасував.

Апеляційний адміністративний суд залишив постанову місцевого суду без змін.

У касаційні скарзі (з урахуванням доданих до неї уточнень) відповідач просив скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Він зауважив, що суди не дослідили всіх доказів у справі (як відеозапис з нагрудної камери), тому їхній висновок про задоволення позову є необґрунтованим.

ЮРЛІГА Головна / Новини / Водій авто, яке перегороджує шлях пішоходів, повинен сплатити штраф – ВССУДОВА ПРАКТИКА

VERDICTUMСистема аналізу судових рішень

Апеляційний адміністративний суд залишив постанову місцевого суду без змін.

Верховний Суд скасував рішення попередніх інстанцій з огляду на наступне.ЧИТАЙТЕ ТАКОЖНе можна стягнути штраф за ігнорування неналежно встановленого дорожнього знаку – ВС

У справі встановлено, що позивача притягнули до адміністративної відповідальності за порушення пункту 15.10 ПДР, відповідальність за яке встановлено у ч. 3 ст. 122 КпАП, а саме порушення правил зупинки, стоянки, що створюють перешкоди дорожньому руху або загрозу безпеці руху. Фактичною підставою для притягнення до адміністративної відповідальності слугувало те, що позивач припаркував автомобіль на тротуарі таким чином, що для руху пішоходів залишилося менше двох метрів.

Колегія суддів погоджується з тим, що для притягнення до адміністративної відповідальності необхідно встановити у діях особи склад адміністративного правопорушення, зокрема його об’єктивну сторону. У цьому зв’язку створення перешкоди дорожньому руху або загрозу безпеці руху є обов’язковою умовою для притягнення до відповідальності за порушення правил зупинки, стоянки.

У контексті обставин цієї справи треба зауважити, що сам факт того, що автомобіль припарковано на тротуарі, а не на проїзній частині, не міг свідчити про відсутність перешкод дорожньому руху.

Пішохід теж є учасником дорожнього руху і наявність умов для його пересування є важливою умовою належної організації дорожнього руху.

На думку колегії суддів, суди попередніх інстанцій дійшли поспішного висновку про те, що автомобіль позивача не створював перешкод для руху пішоходів, адже ґрунтується він на поверховому з’ясуванні обставин справи. Суди слушно зауважили, що обов’язок доводити правомірність оскарженого рішення покладено на відповідача. Одним з доказів може бути відеозапис нагрудної камери патрульного, якого суди не досліджували.

7. Що буде пішоходу за ДТП з його вини

На пішохода, винного в ДТП не можуть бути покладені обов’язки з відшкодування шкоди, нанесеної джерелом підвищеної небезпеки.

З урахуванням наявності у діях пішохода вини щодо порушення ПДР, внаслідок яких (причинно-наслідковий зв’язок) іншим учасникам дорожнього руху було завдано майнову або моральну шкоду, пішохід має нести цивільно-правову відповідальність щодо відшкодування шкоди на загальних підставах, зокрема, застосовуючи положення ст. 1166 ЦК.

Відповідне положення міститься у постанові КЦС ВС від 20 листопада 2019 року по справі № 296/2509/16-ц.

Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, стягнув із пішохода, що став винуватцем ДТП, вартість матеріального збитку, завданого позивачеві внаслідок пошкодження належного йому автомобіля на підставі ст. 1166 ЦК.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, залишаючи касаційну скаргу відповідача без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, вказав, зокрема, на таке.

Пішохід як учасник дорожнього руху (ст. 14 Закону «Про дорожній рух») не є особою, на яку поширюються норми ст. 1187 ЦК, і навіть у разі скоєння правопорушення, що потягло за собою заподіяння шкоди власнику транспортного засобу, не може вважатися належним суб’єктом відповідальності за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки (транспортним засобом).

З огляду на імперативні положення ч. 2 ст. 1187 ЦК на пішохода, який винний у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, не може бути покладений обов’язок з відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки.

Водночас неможливість кваліфікації пішохода як належного суб’єкта відповідальності за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, у порядку, передбаченому ст. 1187 ЦК, не свідчить про відсутність правових підстав для притягнення пішохода, з вини якого сталася ДТП, до цивільно-правової відповідальності за завдану його неправомірними діями шкоду на загальних підставах.

На спірні правовідносини поширюються норми ст. 1166 ЦК, якою врегульовані загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Джерело : jurliga.ligazakon.net