Плануючи будівництво заміського котеджу, власнику доводиться вирішувати непросте питання вибору перекриттів. Одні підрядники радять йому використовувати залізобетонні панелі, інші наполягають на використанні в якості перекриття дерев’яних балок.
Ми вирішили допомогти новачкам вийти з скрутного становища. У нашій статті ви знайдете огляд переваг та недоліків дерев’яних міжповерхових перекриттів
Корисні поради по їх монтажу та важливі нюанси виконання цієї роботи також не будуть зайвими. Сподіваємося, що отримана інформація стане в нагоді вам на будівництві та допоможе уникнути серйозних помилок.
НЕДОЛІКИ ДЕРЕВ’ЯНИХ ПЕРЕКРИТТІВ
У свідомості громадян склався стереотип, згідно з яким панелі із збірного залізобетону — єдино можливе рішення для будь-якого будинку. Подолати його не важко.
Досить перерахувати переваги дерев’яних балкових перекриттів:
- Мінімальна вартість 1 м3 бруса в кілька разів дешевше 1м3 порожнистих панелей);
- Навантаження на стіни в 2-3 рази менше, ніж від панелей. Це дозволяє істотно знизити витрату арматури і бетону при заливці фундаменту;
- На невеликих прольотах (до 4 метрів) дерев’яні балки можна укладати вручну, використовуючи найпростіші пристосування (лебідку або підйомний блок). Змонтувати важкі плити без потужного крана – завдання нереальне;
- Низька трудомісткість і висока швидкість робіт (порівняно з заливкою монолітного з/б перекриття);
- Екологічність (в бетоні використовується гранітний гравій, радіаційний фон якого може істотно перевищувати норму).
Як відомо, переваги не бувають без недоліків. У перекриттів з деревини, їх небагато:
- Підвищена деформативність. Проявляється в ефекті вібрації при ходінні і утворенні тріщин у місцях примикання перегородок з гіпсокартону;
- Низька вогнестійкість (без спеціальної просочення);
- Відносно невелика довжина (не перевищує 6 метрів). У ж/б панелей вона досягає 7,2 метра.До числа недоліків даних конструкцій деякі автори тематичних статей відносять утворення тріщин в штукатурці стелі і погану ізоляцію ударного шуму. Однак, при грамотному підході до монтажу ці дві проблеми вирішуються просто і надійно. Для цього нижче несучих балок укладають ряд менш товстих брусів, спеціально призначених для підшивки стелі (гіпсокартон, ОСП, вагонка, дошка).
Підшивальний брус також, як і основний ставиться на стіну, але нижче, і до нього кріпиться облицювання стелі. Це рішення зустрічається не часто, хоча воно грамотне і його історія налічує не одне століття, крім відсічення структурного шуму другого поверху такий варіант позбавляє від тріщин на стелі. Вони з’являються в тому випадку, коли балка служить опорою підлоги другого поверху і одночасно до неї підшивається стеля першого поверху. Від вібрації і ударного навантаження в обробці з’являються тріщини.
ОБЛАСТІ ЗАСТОСУВАННЯ ТА РОЗРАХУНОК ДЕРЕВ’ЯНИХ ПЕРЕКРИТТІВ
Перекриття по дерев’яних балках рекомендується застосовувати:
- у будинках, побудованих з деревини (каркасних і рубаних);
- у дачних будинках, розрахованих на літню експлуатацію;
- у господарських будівлях (сараях, лазнях, майстеренях);
- у дерев’яних будинках збірно-розбірного типу.
Крім перерахованих варіантів, дерев’яні конструкції для міжповерхових перекриттів можна використовувати в котеджах, призначених для цілорічного проживання. Тільки в цьому випадку потрібно використовувати дворядну систему установки балок, про яку ми розповіли вище.
Добирати переріз бруса за принципом «чим товще, тим краще», ми не радимо. Є проста методика розрахунку, взята з будівельних нормативів.Згідно їй, висота дерев’яної балки повинна бути не менше 1/25 розміру прольоту. Наприклад, при 4-х метровому відстані між стінами потрібно купити пиловочник з висотою перерізу (Н) не менше, ніж 400/25 = 16 см при товщині (S) 12 див. Для створення запасу міцності знайдені параметри можна збільшити на 2-3 см.Другий параметр, який потрібно правильно вибрати — кількість балок. Він залежить від їхнього кроку (відстані між центральними осями). Знаючи перетин бруса і розмір прольоту, крок визначають по таблиці.
Зазначене в таблиці розрахункова навантаження 350-400 кг/м2 є максимальним для другого поверху. Якщо він не буде житловим, то величина не перевищить 250 кг/м2.
Плануючи розкладки брусів, потрібно врахувати, що два крайніх повинні відступати від торцевих стін не менше, ніж на 5 см. Інші балки розподіляють по стінах рівномірно (у відповідності з обраним кроком).
ЕТАПИ ТА ОСОБЛИВОСТІ МОНТАЖУ
Технологічно пристрій перекриття по дерев’яних балках не можна назвати складним. Головну увагу слід приділити вирівнюванню балок по горизонталі і якості загортання їх кінців в масив стіни. Просто покласти бруси на кладку і їх закласти цеглою не можна. Необхідно забезпечити надійний зв’язок зі стінами і якісно захистити деревину від гниття.
Варіанти закладення балок в залежності від матеріалу кладки, види стінових конструкцій (зовнішня, внутрішня, димар) і способи їх кріплення наводяться на малюнках.
Довжина опорної частини балок в цегельної і блокової стіни повинна становити не менше 16 см (в дерев’яній 7-8 см). Якщо замість бруса використовуються спарені дошки, поставлені на ребро, то їх закладають в кладку не менш, ніж на 10 см.
Бічні частини балок, що контактують із стіною, обертають 2 шарами пергаміну або 1 шаром руберойду. Досвідчені майстри обрізають торці брусів під кутом (60-70°) і залишають неізольованими, при цьому не забувши обробити їх антисептиком на рівні з іншою частиною. Так забезпечується «дихання» деревини, обернутої гідроізоляцією.
При монтажі перекриття з боків у кожного бруса залишають невеликі зазори (3-5 см), заповнюються мінватою або клоччям. У простір між торцем кожної балки і стіною теж ставлять теплоізолятор. Так усувають «місток холоду» виникаючий за рахунок зменшення товщини кладки.
При влаштуванні перекриттів в стінах з газобетонних і арболитовіх блоків рекомендується використовувати відкрите закладення. У цьому випадку кінці балок так само підрізують під кутом, обробляють антисептиком і обклеюють їх толем на мастиці, залишаючи вільними торці.
Зовнішню стінку гнізда утеплюють мінватою і вставляють у нього короб, зроблений з шматків дошки. Його висота вибирається такою, щоб над балкою утворився повітряний зазор (2-3 см). Через нього в приміщення в зоні плінтуса буде виходити водяна пара, що накопичується в деревині. Таке рішення охороняє опорну частину балки від загнивання.
На практиці забудовники найчастіше використовують більш простий метод загортання без використання утеплювача і дерев’яного короба, закриваючи лаги обрізками блоків.Бруси перекриття спирають на армований пояс, який використовується для підвищення просторової жорсткості блокової кладки.
Під внутрішні несучі стіни балки зашпаровують закритим способом. Для збільшення жорсткості перекриття їх через три пов’язують між собою сталевими анкерними пластинами.
Ділянку балки, що примикає до димового каналу, ізолюють азбестом або іншим негорючим матеріалом. Основним захистом від загоряння тут служить цегляне оброблення (потовщення кладки труби) товщиною 25 см.
У дерев’яних будинках монтаж балкових перекриттів виконують двома способами:
Врубкою в вінці;Через сталеву фасонну пластину (стільчик), фіксується до стіни з допомогою різьбових шпильок.
Монтаж перекриття методом врубки на стіни
Варіант установки балок на «стільчиках»
Якщо верхній поверх або горищне приміщення не буде житловим (опалювальним), то необхідно виконати утеплення дерев’яних перекриттів. Для цього в простір між балками укладають утеплювач (мінвату, ековату), попередньо розстеливши по підшивці стелі шар пароізоляції.
Використовувати для цієї роботи пінопласт не слід з трьох причин:
- Він не пропускає водяну пару, і деревина під ним загниває;
- Не ізолює ударний шум;
- Є проблемним з точки зору екологічності.
Конструктив утепленого перекриття приводиться на схемі.
Аналогічно виконується утеплення перекриття першого (цокольного) поверху. Різниця між ними полягає в тому, що підшити балки знизу з неглибокого підпілля досить складно. У цьому випадку будівельники роблять інакше. До бічних гранів балок вони підбивають черепний брусок (5х5 см). На нього укладають антисептирований дощатий настил. Він служить опорою для плитного утеплювача, розміщеного в проміжках між брусами. Під мінвату підкладають пароізоляцію. Зверху по балках також настилають пароізоляцію. Після цього до них кріплять лаги і за ним вже монтують чистову підлогу.
Мінватну плиту слід ставити між брусами як можна щільніше, щоб виключити продування підлоги. Для кращої ізоляції всі стики утеплювача обробляють монтажною піною.
Контроль горизонтальності встановлення брусів виконують за допомогою бульбашкового рівня, покладеного на рівну довгу дошку. Для вирівнювання використовують обрізки дощок, захищені бітумною мастикою. Їх підкладають під торці брусів.
Полотна пароізоляції слід стелити з нахлестом не менше 10 см і проклеювати будівельним скотчем всі стики.
Для зниження ударного шуму перед монтажем лаг підлоги другого поверху по балках укладають звукоізолюючу стрічку товщиною 5 мм. Гідроізоляційну плівку під лаги ставлять тільки в тому випадку, якщо приміщення другого рівня буде житловим. Вона захистить утеплювач від попадання води при митті підлоги. Технологія її монтажу аналогічна укладанню пароізоляції.
Завершальний етап спорудження дерев’яного перекриття – монтаж чорнової підлоги з дощок, фанери або плит OSB за допомогою саморізів. Після завершення цієї роботи настилають чистове покриття з ламінату, лінолеуму, паркету і виконують фінішну обробку стелі.