Який антифриз вибрати правильно: червоний, зелений чи синій – у чому різниця? Вона справді є. Плюс докладне відео
Ще одна стаття про охолоджуючу рідину. Інформація буде справді корисною, якщо хочете — збирав «по крихтах». Суть така – багато власників іномарок заливають у своїх залізних коней червоний антифриз, інші заливають зелений, треті ллють синій! А ось у чому різниця між цими речовинами? Відмінності звичайно у кольорі, і все? Що, наприклад, якщо змішати зелений і червоний антифризи? Чи взагалі, в іномарку залити синій – що буде? Сьогодні, я вирішив написати про їх відмінності більш детально. Тож читаємо далі…
Давайте трохи повторимо, «поняття» цієї рідини
Антифриз (від англ. Antifreeze – незамерзаючий) – це охолоджувальна рідина, яка уберігає двигун від перегріву, тому що температура кипіння часто більше 150 градусів Цельсія, а також не замерзає при критичних морозах, середній склад витримує – 38 градусів Цельсія. Також присадки, які є у складі, уберігають мотор, патрубки та шланги від іржі, від розпаду та від розтріскування. Застосування цієї рідини дає безпроблемне використання автомобіля практично в будь-який час року, чи то літо, чи зима.
Зараз на ринку використовують всього три основні склади, як я вже писав зверху:
Зелений антифриз
Червоний
Синій тосол (по суті теж антифриз, тільки розроблений в Росії, а точніше ще в СРСР)
Справедливості заради варто відзначити, що є – жовтого та фіолетового кольорів, але вони якось не прижилися в широкому застосуванні, хоча можливо поки що.
Однакова складова
Напевно, не потрібно бути «супер хіміком» щоб знати, що більша частина у складах антифризів однакова – це етиленгліколь (пропіленгліколь, етандіол тощо) + дистильована вода приблизно близько 80% від загального обсягу. Якщо поговорити про етиленгліколь та інші, то це простий двоатомний спирт, який має солодкуватий запах і в’язку консистенцію – витримує позитивні температури в 196 градусів, а ось негативні всього в -11 градусів Цельсія далі замерзає.
Щоб підвищити поріг замерзання його і розбавляють з водою, при правильному підході можна досягти -38 або навіть -65 градусів, що цілком достатньо для всіх регіонів нашої країни.
Є й друга складова – це присадки, їх у робочому складі лише 20%, вони то й фарбують наші рідини у червоний чи зелений, синій кольори.
Присадки обов’язкові! Без них склад не працював би правильно, і швидко зруйнував би стінки металевих патрубків і радіаторів. Вони, якщо хочете, захищають від агресивного впливу двоатомних спиртів, причому кожна присадка працює по-різному.
Напевно, ще більше заплуталися, але все просто, читайте наступний пункт.
Навіщо потрібні присадки взагалі?
Ось зараз, напевно, багато хто думає – навіщо потрібні взагалі ці присадки, адже антифриз складається з етиленгліколю + вода, начебто все чудово! Не кипить і не замерзає! Навіщо присадки ще туди?
Я теж ставив це питання, і ось що виходить:
Суміш етиленгліколю + вода, при всій досконалості – м’яко сказати неідеальна! Вся річ у тому, ця рідина виходить дуже активна! Якщо її залити в систему охолодження автомобіля, то вона за лічені місяці роз’їсть усі ваші гумові та металеві трубки та патрубки, зруйнує радіатори та навіть блок двигуна! Щоб стримати їхню агресивність, вчені стали додавати різні присадки, які не дають «виявлятися» корозії та іншим негативним явищам.
Присадки не однакові, завжди йде пошук досконалішої, яка буде дешевою, а також ефективно приборкує всі негативні прояви антифризу. Щоб їх розрізняти, прийняли універсальне рішення — присадки стали забарвлювати у певні кольори, щоб розрізнити можливості рідин. Таким чином, з’явилися червоні, зелені або сині кольори.
Тепер докладніше.
Синій колір або наш ТОСОЛ
Я розповідатиму саме про 20% які, додаються до складів етиленгліколю + вода. Першим розповім про наш антифриз або ТОСОЛ. Не лізтимемо в нетрі, скажу тільки одне, не весь він забарвлюється в синій колір, є й варіанти з червоним кольором. Відмінності у них лише у температурному порозі:
Синій тосол тримає від “-30” до “-40” (максимум)
Червоний вже до – 65 (теж як максимум, але робоча температура становить приблизно -50)
Це так звані присадки першого покоління або традиційні. Робляться вони з урахуванням таких складників як силікати, фосфати, борати, нітрити тощо. – Це неорганічні сполуки, простими словами “хімія”. Захист патрубків та трубок відбувається шляхом утворення захисних «тоненьких» плівок на деталях систем охолодження (патрубки, трубки, радіатори та інше). Для свого часу це був прорив у технологіях, які зараз морально застаріли. Основними недоліками можна назвати:
Термін служби в два-три роки, далі їх властивості знижуються
За температур 110 – 115 градусів Цельсія закипають.
Рекомендується міняти раз на три роки повністю! Чому не використовують на іномарках? Тому що цей склад найактивніший з усіх, якщо наші автомобілі його ще переносять, деякі іномарки з ним навіть не запустяться (про це трохи пізніше). Так і деякі іноземні машини мають двигуни високотемпературні – тобто працюють при 110 градусах Цельсія, а не при 90 – 100, ТОСОЛ просто може закипіти. Лити в іномарку не варто, все ж таки допуски та матеріали різні.
Зелений антифриз або G11
Наступний ступінь розвитку антифризів, слід зазначити, що G11 буває не обов’язково зеленим, але й жовтим і навіть синім. Але основні великі виробники тримають колір зелених відтінків, це свого роду стандарт.
Це антифриз – який у своєму складі має органічні + хімічні присадки, тобто хімія + органіка. Тут застосовуються, як нам вже відомо, фосфати, силікати та борати, й трохи, я підкреслюю (трохи), карбонової кислоти. Така суміш ефективна як при обволіканні внутрішніх стінок охолоджувального тракту, так і досить ефективно бореться з осередками виникнення корозії, їх локалізує – карбонова кислота.
Які є плюси:
Стінки трубок та іншого обладнання обволікаються захисною плівкою
Ефект корозії знижується
Мінуси:
Через те, що на стінках утворюється плівка, відведення тепла знижено
Через певний термін починають обсипатися, створюючи наліт у системі охолодження, який може забити дрібні канали.
Міняти через 2 – 3 роки обов’язково
Також існують зелені варіанти з такими показниками як «G11+» та «G11++». Різниця у них лише у вмісті карбонової кислоти, чим більше тим показники вищі, наближаються до G12.
Цей зелений антифриз, по суті, продовження нашого ТОСОЛУ, їх умовно можна прирівняти і віднести до групи G11, однак у нас такого позначення немає.
Червоний антифриз або G12
Ще більш досконалі антифризи з’явилися відразу після зеленого. Слід зазначити, що у «червоних» присадки майже повністю органічні, тобто застосовується у великій кількості – карбонова кислота.
Ці присадки не утворюють плівки всередині патрубків, що значно покращує відведення тепла. Прекрасно локалізують вогнища корозії, утворюючи на них плівку завтовшки 1 мікрон. Також вони не обсипаються через певний час. Ці присадки набагато досконаліші, ніж, скажімо, попереднє покоління.
Плюси:
Покращене відведення тепла
Не обсипаються
Довго працюють, термін служби до 5 років
Чудово локалізують вогнища корозії
Мінуси:
Наче ось воно щастя – присадки ідеальні, але мінус тут один, причому суттєвий. Вони починають боротися вже з осередками корозії, але не захищають і не роблять профілактики системи охолодження. У цьому величезний недолік червоного антифризу.
Також карбонова кислота несильно захищає радіатори з алюмінію, що також несе негативний відтінок, проте мідь і латунь вони захищають сильніше.
А що таке «G12 +» і «G12 + +»?
Якщо хочете це гібрид, якщо утрирувати, схожий на «G11» — тільки тут менша частина хімічних реагентів, наприклад силікатів, а от органіки більше (карбонова кислота). Тобто якщо саму присадку розкласти на складові, вийдуть 80 – 90% карбонової кислоти і 10 – 20% силікатів.
Кілька слів, про фіолетовий антифриз або G13
Буквально у 2012 році з’являються так звані лобридні антифризи, їх стали забарвлювати у фіолетовий колір. Формула складу також «допилюється», тепер виробники вирішили відмовитися від етиленгліколю, тому що він отруйний та застосовувати пропіленгліколь. Він сучасніший, не такий активний, а також менш отруйний, що благотворно впливає на навколишнє середовище.
Однак присадки залишилися такими ж — це суміш карбонової кислоти та силікатних (або інших) складів.
То що щодо кольору?
Існує кілька різних думок, і правди досі немає! Проте певна інформація все ж таки існує. З одного боку, відмінностей мінімум, підбирайте потрібні присадки – склади та радійте! Але багато автолюбителів забувають таку річ – не всі системи охолодження однакові, та й двигуни у різних іномарок різні, відповідно складаються з різних металів. Також у них різні і радіатори охолодження пічки та двигуни. У когось більше міді або латуні у складі, у когось алюмінію та його сплавів. Розумієте про що я?
Так як антифриз це агресивна рідина, вона по-різному реагує на різні склади металів. Як я вже трохи згадав – червоний антифриз не так сильно захищає алюмінієві (і з його сплавів) радіатори та трубки.
А ось зелений навпаки, негативно впливатиме на мідні або латунні радіатори та трубки, він у них швидше руйнуватиметься і обсипатиметься. Просто – хімічна реакція.
Простими словами, якщо у вас більше міді, латуні та їх сплавів то вам потрібно червоний варіант, а якщо у вас більше алюмінію і його сплавів то вам потрібен зелений.
Тому виробники автомобілів і пишуть у специфікації про те, який і куди треба лити, червоний чи зелений. Дотримуйтесь цих правил, і ваша машина прослужить вам дуже довго. До речі, іноді вказується не колір антифризу, а його позначення G11, 12 або навіть 13 (на нових іномарках).
Звичайно, багато хто може назвати цю інформацію маренням – «що, мовляв, добре заливати-то», але в цьому є частка істини! Так, наприклад, деякі японські автомобілі (випущені для внутрішнього ринку) навіть не запустяться з іншим кольором антифризу. Це не говорить про те, що машина може розрізняти кольори, вона просто може аналізувати склад, а також щільність яка підходить для неї, такі датчики дійсно прості в роботі і не важко їх влаштувати в систему авто.
Отже, тут є над чим подумати!
Зараз відео версія статті, дивимося коментуємо, розповідаємо друзям.
На цьому закінчую, думаю для вас стаття була пізнавальна та корисна.