Міфи та реальність: чи існує загроза від антен

На сайті однієї із політичних партій з’явилася заява депутата Київради Дмитра Банаса про необхідність врегулювання процесу встановлення станцій мобільного зв’язку та передачі даних. На думку депутата, подібні установки можуть негативно впливати на здоров’я мешканців столиці. Ми спробували з’ясувати, що відбувається насправді, а також чому кияни відчувають страх перед сучасними технологіями.

Сучасна людина живе у світі, який цілком поглинули технології. У багатьох це викликає неабияку тривожність і пригніченість: з’являються фобії, загострюється почуття вразливості перед силою машин. Здавалося б, що саме їх лякає? Мільярди людей успішно користуються останніми досягненнями науки та техніки без жодної шкоди для здоров’я. Проте знаходяться й ті, що відчувають паралізуючий страх перед невидимою силою магнітних хвиль та вібрацій. Джерелом фобії стають будь-які об’єкти, що працюють на електричній енергії: базові станції мобільного зв’язку, антени, мікрохвильові печі, телевізори, комп’ютери і навіть пральні машини.

Явище отримало назву «радіофобія». Своєрідним символом страху перед радіохвилями є так званий «капелюшок із фольги». Занепокоєні власною безпекою люди переконані, що саме фольга має унікальні властивості – вона відбиває радіохвилі, захищаючи від їх згубного впливу носія «капелюшка». На теренах Інтернету це давно стало об’єктом жартів та стійко асоціюється з параноїдальними розладами. «Капелюшок із фольги» став універсальним символом прихильників теорій змов, пов’язаних із опроміненням, експериментами над людьми, а також так званою «психотронною зброєю».

На теренах України цей феномен набув розголосу після Чорнобильської катастрофи. Низький рівень поінформованості радянських громадян став сприятливим середовищем для поширення радіофобії. Серед симптомів «захворювання» зазвичай виділяють головні болі, пригнічений стан, депресію, зниження імунітету. Втім, радіофобію не слід плутати з ознаками реального впливу випромінювання, адже діагностику провести непросто, а багато ознак радіофобії справді схожі на симптоми радіаційного ураження.

Щоб краще зрозуміти технічну сторону явища, журналіст «Вечірки» вирішив отримати коментар фахівця-фізика. На питання відповів заступник першого проректора Національного педагогічного університету імені Драгоманова, професор Володимир Сергієнко.

Всі ми живемо у випромінюванні. Перш за все, це магнітне поле землі, до якого наш організм адаптований споконвіків. Водночас, всі пристрої, які ми використовуємо, є носіями електромагнітного поля, концентрація якого відбувається саме в момент їх роботи. Звісно, вони діють на людину, але вплив, наприклад, мобільних телефонів або іншої дрібної техніки є мізерним, – каже професор.

Інша справа – антени. За словами науковця, вони також є носіями електромагнітного поля. Втім, тут необхідно враховувати низку чинників, серед яких найважливішим є частота – її рівень повинен бути врегульований санітарно-епідеміологічними службами за допомогою спеціальної апаратури. Якщо частота не перевищує показників дозволеної норми, вплив електромагнітного поля є нешкідливим для людини.

У більшості цивілізованих країнах діє закон, за яким «вишки» встановлюють виключно за територією великих міст. Але в Україні оператори мобільного зв’язку часто використовують не найкращу техніку, тому змушені розміщувати антени у межах міст. Тутешня земля (особливо в Києві) дуже дорога і не кожний оператор може дозволити собі подібну розкіш – з огляду на те, що вони часто встановлюють антени саме на дахах будинків, – стверджує пан Сергієнко.

Розміщення антен на дахах будинків не контролюється, тому виникає ймовірність порушення правил безпеки. Але проблема не обмежується виключно жадібністю та технічною недбалістю операторів мобільного зв’язку. Звісно, вони повинні дотримуватися санітарно-епідеміологічних норм, але, з іншого боку, самі мешканці будинків часто стають заручниками власних страхів перед антенами. Це явище глибоко вкоренилося у свідомість суспільства.

Для того, щоб краще зрозуміти, чим саме мотивовані подібні страхи, ми звернулися за коментарем до психолога Андрія Бердника. На думку спеціаліста, джерелом проблеми є схильність окремих людей до параної. В сучасному світі психічні патології можуть проявлятися по-різному, зокрема у вигляді манії переслідування. Втім, страх перед антенами можна пояснити не лише параноєю, але й фобіями, які поширюються в суспільстві.

Фобії виникають в результаті того, що людина починає сильно боятися певного явища. В підсвідомості формується страх, викликаний подією чи асоціацією. Часто люди що остерігаються собак, стають заручниками страхів перед агресією тварини. Не антена викликає фобію, а ті асоціації, що стоять за цим об’єктом, – стверджує психолог.

Людина з бурхливою уявою може «заразити» страхом не лише власне оточення, а й широкий інформаційний простір. За словами пана Бердника, найчастіше подібні «зараження» відбуваються за допомогою «вкидань» у ЗМІ завантажених фобіями повідомлень. Потрапляючи в інформаційне поле, тривожні новини починають циркулювати там, створюючи специфічну атмосферу. Саме так і виникають сучасні міфи та теорії змов, базовані на поширених у суспільстві страхах.

Для того, щоб не стати жертвою чужих психологічних розладів, Андрій Бердник радить бути обізнаним в питанні, що викликає тривогу.

Єдиний спосіб протистояти страху – розуміння того, що відбувається насправді. Необхідно шукати інформацію, перевіряти її та розуміти, як насправді працюють ті чи інші прилади. Якщо ж тривога переростає у справжню фобію, такий підхід наврядче допоможе, адже страх, як відомо, має абсолютно ірраціональний характер. В такому випадку існує два шляхи вирішення проблеми: консультація у професійного психолога або самоаналіз. Ці методи дійсно допоможуть подолати пов’язані із технікою фобії, – каже психоаналітик.

Тож, перш за все, не слід панікувати – антени не такі страшні, як багато хто думає. Мешканці будинків, на дахах яких встановлено апаратуру, повинні чітко зрозуміти просту річ: електромагнітне випромінювання – це нормальний стан, в якому ми живимо все життя. Попри те, що його вплив на наше здоров’я реально існує, він є значно меншим, ніж вплив забрудненого повітря чи хлорованої води. З іншого боку, недбалість власників станцій мобільного зв’язку може призводити до порушень роботи техніки, яка в тій чи іншій формі впливає на життя людини.

Тому висновок простий: станції мобільного зв’язку повинні бути винесені за межі міст. І це питання необхідно вирішувати на державному рівні. Хоча такі методи одразу ж викличуть ланцюгову реакцію, бо винесення антен із міст стане причиною заміни неякісної техніки на більш сучасну. Це потребуватиме чималих коштів і оператори будуть змушені підвищити тарифи на мобільний зв’язок. Чи готові українці до таких змін?