«Намагання мінського лідера дистанціюватися від конфлікту є останнім свідченням того, що путінське вторгнення перебуває на межі провалу.
Лукашенка всюди вважають молодшим партнером у нападі Росії на Україну, котрий дозволив своїй країні стати плацдармом для російських військ для вторгнення на північ України і платформою для авіаударів, що тривають, по українських цілях», — пише автор.
Він також додає, що Лукашенко досі не наказав білоруській армії активно приєднатися до «спецоперації», незважаючи на значний тиск з боку Росії.
«Це небажання частково пояснюється величезними втратами, яких зазнали російські війська у перші тижні конфлікту, коли наступ на Київ зупинився. Білоруські лікарні та морги невдовзі були переповнені пораненими з Росії, що не залишило Лукашенку жодних сумнівів щодо масштабів труднощів, з якими зіткнулася Москва. Сили вторгнення Путіна зрештою мусили визнати поразку у битві за Київ і повністю піти з півночі України», — зазначає Дікінсон.
До того ж, на думку співробітника Atlantic Council, непопулярність війни Путіна в Україні – допомогла переконати Лукашенка не надсилати свої війська в Україну. А все більш негативні оцінки дій Кремля проти України зі сторони білоруського диктатора засвідчують велику кількість проблем.
«Противники авторитарного режиму в Білорусі стверджують, що коментарі Лукашенка — спроба уникнути міжнародної відповідальності за його участь у путінській війні. Лідер білоруської продемократичної опозиції Світлана Тіхановська, яка перебуває у вигнанні, назвала інтерв’ю відчайдушною спробою зберегти обличчя і попередила публіку, щоб диктатор не дав їй себе обдурити», — резюмує автор.