Розіслав усім своїм іноземним знайомим фото та відео – Ірпінь та Буча. З тих, що не прийнято публікувати. Від цього не можна відгородитися
Півжиття тому, за місяць до війни, я в розмові з одним дипломатом був дурний. Точніше, це була розмова двох дурнів.
Він спровокував мене питанням: “А як же українська армія зможе захищатися від багаторазового ракетно-повітряного потенціалу росіян, що перевищує її сили?”
“А що робитимуть росіяни зі своєю перевагою, коли одна з ракет помилково потрапить у дев’ятиповерхівку? Коли постраждають, не дай Боже, цивільні? Коли весь світ повстане? Їх розіпнуть дуже швидко”, – парирував я.
“Ні, – сказав мені дипломат. – Це нереально. Звичайно, вони не будуть розстрілювати вдома”.
Вчора хлопці вийшли до Києва, після двох днів та ночей зачисток від ворогів в Ірпені та Бучі. Змерзлі, втомлені, які зробили свою справу і шоковані побаченим.
Фото, відео… Ви теж щось бачили. А щось і гаразд, краще, господи, і не дивіться. Скільки після тортур убитих простих людей, зґвалтованих та вбитих жінок…
Ні. Невипадкова ракета залетіла. Вони, російські солдати, поводилися як нелюди, поводилися як звірі. Їм дозволили це, а вони, сука, і раді були випустити на волю свого низинного звіра. Принципи поваги до життя, до матері, сім’ї, дитині у них, виходить, відсутні геть-чисто. І це державна політика – від підніжжя Путіна до кемерівського омоновця, який догорає з награбованими кільцями в кишені на ірпінському мосту.
І я не робитиму застережень і винятків – нехай кожен російський віднесе ці жорсткі слова на свою адресу – він це заслужив, він це припустив!
Російське суспільство глибоко хворе.
І який я був ідіот у тій розмові з дипломатом. І які вони там, на Заході, ідіоти, якщо зараз, після всього, ще не розлучилися з ілюзіями!
Їм, іноземцям, те, що відбувається у нас, настільки дико, що вони ніяк не можуть укласти це у своїй голові.
Ні, панове, від цього не можна відгородитися, сидіти з “широко заплющеними очима”, сховатися за ширму співчуття чи козирок НАТО.
Це прийде до вас, якщо ви так повільно реагуватимете на зло. Це прийде до вас точно, якщо ви не ворушитиметеся, у 100 разів швидше допомагати Україні, ніж зараз!
Від усіх цих кадрів із звільнених міст та сіл, від переказів, від чоловічих мокрих очей, від смертей друзів та товаришів по службі майже не спав.
Вранці я розіслав усім своїм іноземним знайомим дипломатам, міністрам та керівникам – поза етикою та еківоком – фотографії та відео – Ірпінь та Буча. З тих, які не прийнято публікувати. З тих, які не можна дивитись і один раз. З тих, що ніколи не опублікую в жодному паблику.
Фотографії по-звірячому закатованих і вбитих цивільних, оголених дівчат, яких намагалися спалити. Фотографії вбитих старих і розстріляних цивільних із зав’язаними руками, фотографії братських могил.
Вони, мої в минулому колеги – всі хороші люди – більшість з них мені написали на початку війни. Напевно, вони не заслужили на таке повідомлення вранці неділі. Але я все одно відіслав. Я завжди говорив із ними чесно. Буду і зараз.
Іноді бути добрими вже мало!