Що він означає – День на Миколая?

День див 

Діти малюють свої “миколайчики”. Дівчинка протягує мені свій малюночок: різдвяний віночок, сніжинки, новорічні прикраси, і каже домалювати на ньому своє диво.

Джерело

– Я не вмію малювати диво, – не сподівалася я на таку творчу розмову. – Дорослі ж не для див живуть.

– А для чого вони живуть?  – розгублено запитує дівчинка.

Творча майстерня художника Е.Межула

Як не пропустити своє диво

Давайте щиро: якими б дорослими і серйозними ми були, але десь, у глибині душі, ми ні-ні, та й починаємо сподіватися на щось особливе, навіть надзвичайне, тобто на диво. І дуже часто з нами відбувається те, чого ми не могли передбачити, і навіть не планували, бо думали б, що нам це не вдасться. Але все дивним чином вдавалося. Ми називаємо це долею,  випадковістю, збігом обставин чи ще якось, але діти це назвали б просто і чітко: диво.

Диво – це те, що ми прокидаємося у теплі і затишні світанки.

Диво – що навколо обов’язково є рідні і гарні люди.

Диво – що ми можемо творити, мріяти, уявляти.

Диво – що ми здорові.

Що помиляємося, падаємо, підіймаємося, ростемо – живемо!

Але найголовніше диво: ми можемо когось окрилювати, комусь дарувати відчуття щастя. Ми самі є дивом, якщо захочемо.

Творча майстерня художника Е.Межула

І земний хлопець Миколай, ставши святим, довів цю ймовірність дива. Узагалі метафізика святості – дивна категорія. Навіть ті, хто не йде в ногу з релігійними канонами, знає ці імена, чув про людей, які стали святими. І чи не диво це – жити у віках? Чи не диво – залишити по собі такий спомин, стільки легенд, стільки віри?

Творча майстерня художника Е.Межула

Від землі до неба

Він народився в місті Патарі, в Малій Азії, в родині благородних і багатих батьків, кажуть,  близько 280 року. Батьки його сповідували християнську віру і сам хлопчик зростав боголюбивим.

Після смерті батьків Микола роздав свою багату спадщину бідним і вирушив до Палестини поклонитися святим місцям, а після подорожі повернувся в місто Патар, де й прийняв сан священника.

Уже тоді його ім’я було оповите легендами. За однією з них як він допоміг сестрам, які після смерті матері через бідність постали перед необхідністю торгувати собою, щоб вижити, і Микола потайки насипав їм золотих монет.

Ще пишуть, що він молитвами утихомирює бурю на морі, або – як рятує хворих і немічних. І за багатьма – як він жертвує, втішає, вселяє надію. За всі свої життєлюбні діяння він отримав сан архієпископа в місті Мирі. 

 Ув’язнення Миколая і його визволення

Коли в Римській імперії почалися гоніння на церкву Христову, його ув’язнили. У професора Луїджі Мартіно, який провів спостереження за тілом Святого, читаємо про цей період життя святителя: “Пошкоджені суглоби, хребет і кістки грудної клітки свідчать про муки, які переніс Святитель Миколай у в’язниці – його катували на дибі”.

Уже потім, за царювання Костянтина Великого, Святий Миколай був визволений з тюрми і повернувся до свого приходу. Свій земний вік скінчив у глибокій старості, у 343 році, в Мирах. Згодом його мощі були перенесені в місто Бар (Італія), де вони знаходяться й донині.

Що нам каже антропологія

Міфи – міфами і легенди – легендами, але сьогодні ми можемо мати і наукові докази того, яким був насправді Святитель. Вчені провели дослідження, розкривши його могилу. І дійшли висновку, що він був приблизно 167 см росту, мав карі очі, мужнє відкрите обличчя, яке, за їхніми свідченнями, випромінювало світло, чітке підборіддя і вилиці, шкіру обличчя оливкового відтінку. Антропологи припускають, що Святий не вживав м’яса

Ікона з Базиліки Святого Миколая в м. Барі (Італія). Існують припущення, що вона була написана на основі прижиттєвого зображення Святого.

Канонізація Миколая

Церква канонізувала Миколая. Його мощі – нетлінні й мироточиві, вони здатні зцілювати і мотивувати. Його люблять і шанують віруючі різних конфесій і віросповідань в усіх куточках планети. Уже в VI ст. імператор Юстиніян І збудував на його честь церкву в Константинополі. З Візантії свято поширилося по цілому світу,  й на українські землі також. За легендою, князь Аскольд узяв Святого Чудотворця за небесного покровителя й мав хресне ім’я Миколай.

До Західної Церкви свято прийшло у IX ст., коли Папа Миколай збудував у Римі церкву Святого Миколая. Особливо прижилося й полюбилося свято в Німеччині, куди його принесла візантійська княжна Теофана, дружина цісаря Оттона II.

Миколаю присвячене місто Амстердам – столиця Нідерландів, країни великих мореплавців. За свідченнями, Святий неодноразово приходив на допомогу людям під час стихійного лиха – силою молитви зупиняв грозу чи бурю.

Особливо шанований в Україні святий

Святий Миколай дуже шанований українцями, наш особливий святий. Його образи були в кожній хаті. Як писав Олександр Довженко у “Зачарованій Десні”, люди часто зверталися до святого Миколая як до Божого угодника: просили допомоги і благословення (до речі, його ім’я в перекладі з грецької означає “перемога народу”).

Але перші згадки про святого в Україні з’являються значно раніше –  разом зі з’явою християнства. Ще давні церковні записи засвідчують цей факт: “Напередодні Святого Ніколауса матері тримають напоготові подарунки та різки для своїх дітей” (1555 р.). Так само найдавнішою українською іконою Святого Миколая вважається ікона початку 14 століття.

Історія святкування Дня Миколая

В Україні святкування  почалося ще за Всеволода Ярославовича – 1088 року. Княгиня Ольга побудувала в його честь один з перших храмів Київської Русі – біля могили Аскольда в Києві, ще в 11 столітті, нині церков на честь святого налічується сотні. А в Миколаєві Святому споруджено пам’ятник.

Щодо дитячого, шкільного свята, то така ідея і потреба виникла ще після революції, у другій половині 19 ст. на Галичині. Тому Святий Миколай став опікуном українських школярів. Це потребувало віршів, пісень, драматичних творів, і автори відгукнулися на ці їдею.

Іван Франко поетично переспівав легенду “Чудо з утопленим хлопцем” й створив одноактову п’єсу “Суд святого Николая”, в якій уже постають традиційні персонажі українського миколаївського свята.

Щодо власне подарунків, то, швидше за все, традиція бере свій початок з Німеччини. Її перейняли Австрія і Польща, а затим – і Україна.

Утім традиція вітати дітей була характерною більше для Західної України. Пояснюють це тим, що традиції прийшли до нас з Європи й утвердилися в краї, де історичні обставини посприяли тісному переплетенні двох основних гілок християнства – православ’я та католицизму.

У цей день випікають смачні круглі пиріжки – “миколайчики” з різноманітною начинкою, а також медівники, запашне печиво з кольоровою глазуррю.

Як СРСР змінив Святого Миколая на Діда Мороза  

Весь день напередодні свого свята Святий Миколай випікає духмяні солодкі зірочки, які, потрапляючи в його торбину, стають схожими на нього самого. А наступного дня він у пишному кожусі з помічниками-янголами розносить гостинці чемним дітям, виконуючи ще безліч їхніх прохань. Це – одна з численних легенд, яку приписують найшанованішому святому.  

Проте яким він був насправді і чим заслужив особливу довіру українців, знають не всі. Радянська влада одним “розчерком пера” – постановою КПРС від 1937 року – замінила Святого Миколая, який був шанований українцями з давніх-давен, на Діда Мороза, “наказавши” саме йому дарувати подарунки на Новий рік.

І так було до 1990 року, коли в Києві відбулося  перше офіційне свято Миколая  для 700 хлопчиків і дівчаток – сиріт та дітей з багатодітних сімей.

 Традиції на Миколая

Уже в часи незалежності з’явилась добра традиція – опікуватись сиротами та знедоленими дітьми, даруючи їм подарунки. Але Свято Миколая славне не лише подарунками.  

Це – гарне народне свято. Господарі варили пиво, скликали гостей, веселились, вітали сніжну зиму. А по обіді запрягали коней і з піснями та веселими вигуками їздили навколо села – “дізнатися, чи слизький сніг цього року випав!”. Що сказати – цьогоріч він таки слизький!

Це було своєрідне “розполовинення посту”- після Святого Миколая починали готуватися до Різдва, вчити колядки, збирати вертепи, готувати домівки до свят. 

У багатьох містах і селах цього дня – храмове свято. Навіть нині тільки в Києві на Подолі є три церкви Святого Миколая з давніми легендами.

На Миколая укладалися договори і угоди, бо всі були впевнені, що в цей святий день ніхто не наважиться на обман.

А ще зі свята Миколая в українських містах починали працювати ярмарки, де встановлювалася ціна на хліб і борошно.

У нас цього святого називають “скоропомічним” – адже він завжди поспішає на допомогу тим, хто цього потребує.

Особливо молилися Святому Миколаю як опікуну воїнами, водіями і мандрівниками, тому, хто допомагає бідним у скруті, Святого вважають покровителем дітей та студентів, моряків, торговців і лучників.

За легендами, Святий Миколай боронить людей перед стихійним лихом, а найбільше на воді. У давнину кожен рибальський курінь мав обов’язково ікону Святого, перед якою на початку ловецького сезону й у часи негоди, стихійного лиха служили молебень. Й нині у храмах саме перед іконою Святого Миколая моляться, вирушаючи в далеку дорогу, а також при освяченні транспортних засобів. 

На Київщині господар, повернувшись із церкви, брав миску зі свяченою водою, хліб із сіллю та букет з різного зілля і йшов кропити худобу та збіжжя зі словами: “Святий Миколай, помилуй та сохрани нас від усякого лиха!”.

На Харківщині справляли так звані Миколині святки. У ці дні варили кутю та узвар, щоб наступного року був щедрий урожай злакових, овочів та фруктів..

На Поділлі хто першим прийде зранку до хати, буде першим “полазником”. “Полазами” вважаються чотири дні в році: Введення, Миколая, Анни і Різдво або Новий рік – четвертий і останній “полаз”. У ці дні також першим перейти подвір’я має господар, а не хтось інший. Кожен господар у цей день  йде годувати худобу зі словами: “Дай, Боже, добрий день, щобись худібонька здорова була та й я з тобою ще й зі своєю жоною!”.

У західних областях влаштовувались обходи ряджених. Очолювана переодягненим Миколаєм група парубків обходила двори, роздаючи подарунки дітям, а неслухняним залишали палицю. Через Миколая нерідко хлопець передавав подарунки коханій дівчині і навпаки.

На Гуцульщині побутував весільний звичай, коли молодих освячували іконою Миколая. Молодий перед батьком ставав, як перед святим Миколаєм, а наречена перед матір’ю, як перед Богородицею.

Народні прикмети на Миколая:

• Якщо на Миколая день холодний і ясний – рік видасться урожайним.
• Якщо на Миколая день теплий видався – чекай суворих морозів.
• Який день на Миколу зимового, такий і на Миколу літнього.
• У кожному році два Миколи: до першого Миколи не буває холодно ніколи, а до другого Миколи не буває тепла ніколи.
• Як на Миколу піде дощ, то врожай на озимину.
• Як на Миколая морозяний день – на уроду хліба й городини.
• Якщо в день Миколая замітає слід, дорозі не стояти від Миколи до Різдва.
• “Скільки дає день Миколая снігу, стільки буде трави на Миколу теплого”.

Нехай у житті буде місце диву!

Кажуть наші дорослі співвітчизники, зокрема, Лілія Цвіт, власниця відомого кулінарного ютуб-каналу, блогерка. Їй особливо зрозуміле це слово: “диво” як творіння власними руками чогось особливого – для когось. Творіння з любов’ю, з душею, щиро і невтомно. Не чекати дива, не шукати його за тридев’ять земель, а у власній родині, для рідних людей – творити. “Бо ми самі – це вже диво! Бажаю всім творити диво, особливо на свято Миколая!” – каже Лілія Цвіт і у свій  доступний спосіб розповідає, як це їй вдається.

Де живе Миколай?

Українська резиденція Святого Миколая знаходиться у Карпатах. У Національному природному парку “Гуцульщина” є садиба святого Миколая, куди може навідатися кожен бажаючий.

Фото Ірини Онишкевич з Львівської резиденції Святого Миколая. 

У Національному музеї народної архітектури та побуту України також аж до 24 грудня відкрита резиденція Святого Миколая! 

“Незабаром настане одне з найулюбленіших дитячих свят – день Святого Миколая, яке святкують 19 грудня.
У народних віруваннях святий Миколай виступає помічником і заступником хлібороба. Та найбільш його шанували діти, для яких він був почесним охоронцем. Навіть існує легенда про те, що Миколай рятував дітей серед моря”, – розповідають співробітники музею, готуючись до відвідувачів.  

  
Фото Національного музею народної архітектури та побуту України

  “Традиційно в Україні, особливо у західних областях, до цього дня готували обрядові дійства, пов’язані зі святим Миколаєм. Увечері хтось найповажніший із родини, переважно дідусь, перевдягався на вулиці в “доброго Миколая”, заходив до оселі з подарунками, які батьки, знаючи про дитячі забаганки, готували заздалегідь. Вручаючи кожному окремо гостинець, святий Миколай згадував усе те добре, що зробив малюк протягом року, і соромив за нечемні вчинки. Відтак діти свято вірили в існування цього доброго захисника й намагалися не гнівити “діда Миколая, який знає про все”.

Особливою повагою в народі користувалася ікона Миколи Чудотворця. Вона була майже в кожній оселі, оскільки він захищав усіх бідних і знедолених.

У цей день люди спостерігали за погодою. Якщо на Миколая впаде великий іній, то буде гарний врожай хліба, коли ж мороз, то також на добрі хліба й огородину. Тому казали: “Хвали зиму після Миколи!” – розповідають у Національному музеї народної архітектури та побуту України.
 

Фото Національного музею народної архітектури та побуту України

 Святий Миколай був і залишається символом добра, милосердя і любові. І прикладом того, що дива є, особливо для тих, хто в них вірить. І що вони здійснюються – за посередництва рідних і близьких, натхненних життям і діями шанованого у народі Святого. Творіть дива! І нехай до вас обов’язково завітає Святий Миколай і Ви відчуєте себе причетним до дива!