Українка в Канаді відшукала понад сотню покинутих церков.

До рідного Львова, де виросла, Устина приїжджає раз на кілька місяців, тому і зміни бачить швидше, ніж ті, хто тут живуть постійно, йдеться на сайті “Локальна історія”.

ДжерелоУкраїнська Католицька Церква св. Духа 1928 р. заснування. Плейн Вю, Саскачеван

“Я спочатку поїхала навчатися на запрошення університету. Тоді познайомилася з чоловіком. Взагалі ніколи не планувала емігрувати. Але постало питання між тим, щоб бути з людиною, яку люблю, і бути у Львові. Принципово не змінюю громадянства, я далі українка, приїжджаю сюди за кожної можливості”, — розповідає Устина.

Львівське помешкання Устини — навпроти церкви. Коли приїжджає сюди, то щонеділі замість будильника вона чує дзвони.

“Я прокидаюсь під “Будьмо уважні”. Це мій свідомий вибір не ходити до церкви. Я ходжу тоді, коли відчуваю потребу”, — каже Устина.

Потреба з’явилася неочікувано, мабуть, навіть для самої Усті:

“Коли я зрозуміла, що буду залишатися в Канаді, то почувалась дуже самотньо, попри те, що людина, яку я люблю, була поруч. Я придумувала, чим себе зайняти. Почала щотижня у вихідні їздити довколишніми селами й шукати якісь сліди українців. Це відразу стали церкви.

Канада дуже сучасна, всюди сучасне обладнання, сучасні містечка. І десь там посередині чи на горбку стоїть класична буковинська церква. Часто ті церкви вже покинуті й там просто така святість, намоленість.

Лише в Альберті я знайшла майже сто українських церков. Вони в мене викликають якийсь жаль. Покинуті. Мені хотілося розповідати про ці церкви. Я маю таку велику мапу, де їх позначаю”.Українська Католицька Церква св. Михаїла, парафія заснована 1898 р, сучасна церква 1939 р. (Лаймстоун лейк, Альберта)

Свій фоторепортаж церков з українських прерій західної Канади Устина показала у львівській “Тюрмі на Лонцького”.

Зацікавлення українським Устині передалось, мабуть, разом із генами. Іншого в її родині не культивували:

“Мій дід — театральний художник, він малював ескізи й вивчав історію костюма, зокрема українського. Свою першу сорочку купила у 13 років. На “Вернісажі” у Львові якась бабуся продавала.

Це була чудова вишивка білим по білому. Я її купила за 150 гривень. На той час це були шалені гроші. Мені хтось із родичів передав долари, я пішла додому, взяла ті долари без дозволу, поміняла їх і купила ту сорочку. Тепер я вже знаю — вона з Чорнобаївського району Полтавщини”.Парафіяльний православний цвинтар св. Василія (Ґорліц, Саскачеван)

Після того Устина купила ще сотні сорочок. Вони потрапляють до неї дуже різними й часто несподіваними шляхами. Про неї кажуть, що Устина — власниця найбільшої в Північній Америці колекції українських строїв.

Устя Стефанчук розповідає, що зараз працює над проєктом хабу, що об’єднає українців, яким цікаво щось робити для українських емірантів у Канаді.