“УПЦ” залишається в юрисдикції Московського патріархату, – Зоря

Євстратій (Зоря) – архієпископ Чернігівський і Ніжинський, речник Священного синоду, заступник голови управління зовнішніх церковних зв’язків Православної церкви України.

Підсумки “Собору УПЦ [МП]” можна коротко оцінити словами митрополита Епіфанія у доповіді на Архієрейському Соборі ПЦУ: “з великої хмари – малий дощ”.

Детально – в наступних дописах. Тут дам узагальнену коротку характеристику.

1. Вислови щодо російської агресії максимально м’які та округлі. Це після трьох місяців страждань, які головним чином торкнулися областей, де багато симпатиків Московського патріархату. На все, що вважали за потрібне сказати про війну, знайдено сорок слів! І жодного з них – про оцінку ідеології “русского міра” як основи агресії, та про свою роль в поширенні цієї ідеології.

2. “Виражаємо незгоду” з позицією Кирила – тобто не засуджуємо, не розриваємо зв’язок, а просто “виражаємо незгоду”.
Тут явно видно формулювання митрополита Онуфрія – українською незгоду висловлюють, а не виражають.

3. “Зачистка Статуту” – це те саме, що відсутність слів “Московський патріархат” в офіційній назві: спроба приховати те, що “УПЦ” – залишається в юрисдикції Московського патріархату.

Слова про “незалежність і самостійність” – винахід ще 1990 (!) року для прикриття залежності та несамостійності. Є автокефалія і автономія. Собор ні слова не сказав про автокефалію – навіть про теоретичне бажання її досягнення.

Що означає “незалежність і самостійність 2.0”? Новий інтерфейс старої програми? Якщо ця “незалежність і самостійність” більш незалежна і самостійна, ніж була, то чи не є це одне визнанням правоти тверджень УАПЦ/ УПЦ КП/ПЦУ, що “самостійність і незалежність” [“УПЦ МП”] насправді не була ні тим, ні іншим?

Чи поминатимуть надалі ім’я Московського патріарха? Можливо, буде видно зі змін у Статуті. Але судячи з формулювань постанов, митрополит Онуфрій буде поминати, а це означає подальшу залежність від Кирила всієї Митрополії (див. пункт вище).

4. Мироваріння та діаспора – суто “тролінг ПЦУ”. Ані одне, ані інше ніяк не визначає статусу незалежності. У Лаврі варили миро в часи Київської митрополії до 1686 року і навіть в синодальну епоху РПЦ – але ні тоді, ні тоді це не було ознакою незалежності.

Утримувати українську діаспору в орбіті МП – давня мрія. “Патріарші парафії” РПЦ в США та Канаді в радянський час – переважно були українськими за етнічним складом.

5. Затвердження всіх рішень за період від 2011 року означає і затвердження того рішення “УПЦ МП” (за лекалом з Москви), де сказано про розрив зі Вселенським патріархатом. Замість того, щоб відкрити дорогу до діалогу з ним, закриті двері тепер ще й соборно заколотили дошками.

6. Щодо діалогу. “Щоб діалог відбувся” ставляться три передумови:

• погодитися, що громади не будуть переходити з МП в ПЦУ;
• погодитися з тезами пропаганди МП проти ПЦУ;
• погодитися з тим, що ієрархія ПЦУ – “неканонічна”.

Тобто Собор [“УПЦ МП”] відкидає пропозицію Архієрейського Собору ПЦУ про діалог без попередніх умов?

Чекаємо роз’яснення від іншої сторони, але поки що це виглядає так: виконання трьох передумов має лише відкрити діалог без ясно означеної мети.

Чи такої відповіді очікували чи і такою є відповідальна щодо нинішнього стану українського православ’я позиція?

7. Швидкісне проведення за один день зібрання, Синоду, собору єпископів та “Собору УПЦ” мало на меті максимально згорнути дискусію. Як під час заходів, так і загалом. Тепер на всі питання в середині МПвУ буде відповідь: читайте рішення Собору, там все сказано.

Джерело: novynarnia.com