Екскерівник Головного Управління Розвідки України Валерій Кондратюк про ситуацію в державі з Бакановим і багатьма іншими впливовими особами
Про розвідників зазвичай відомо небагато, а інформація подається переважно сухою мовою біографічних довідок.
Валерій Кондратюк із того покоління українських силовиків, які не користуються Instagram, не пишуть розлогі пости в Telegram та й, можливо, раніше не здогадувалися, що піар теж може бути зброєю.
Після Революції гідності Кондратюк очолював Департамент контррозвідки СБУ, а згодом став керівником Головного управління розвідки Міністерства оборони.
У 2016 році після того, як заступник голови Адміністрації президента Андрій Таранов, який займався координацією силовиків, випадково загинув під час відпочинку, тодішній президент Петро Порошенко перевів Кондратюка з ГУР на Банкову на посаду Таранова.
Знаєте, є такий принцип: звільнити через підвищення. Він мене звільнив з посади начальника Головного управління розвідки, щоб призначити туди людину, якій він довіряв“, – пригадує в розмові з УП колишній головний розвідник.
Після зміни влади Кондратюк не зник з радарів. У 2020-му році Володимир Зеленський призначив його головою Служби зовнішньої розвідки.
Однак на цій позиції Кондратюк довго не затримався. Вже за рік без особливих пояснень і церемоній його попросили написати рапорт на звільнення.
В інтерв’ю УП Валерій Кондратюк детально розповідає про загрози ситуації на ЗАЕС, як Путін змінює стратегії через неможливість застосувати ядерну зброю та про бунт Пригожина.
Також колишній голова Служби зовнішньої розвідки згадує, як свого часу росіяни намагалися вербувати політичне керівництво України, дає характеристику ексголові СБУ Івану Баканову та вказує на причини кадрових невдач Володимира Зеленського.
Текстова версія розмови є скороченою.
“Те, що відбувалося з Медведчуком, для Путіна стало тригером”
– Ви працювали в контррозвідці СБУ, очолювали ГУР, керували Службою зовнішньої розвідки. Цікаво дізнатися від вас, як у 2014-2022 роках російські спецслужби працювали в Україні. Кого вони вербували передусім?
– Вони зазвичай намагалися завербувати політичне керівництво. Їх також цікавили такі галузі, як газ, нафта, електроенергія, природні ресурси. Там створювалися корупційні схеми, до яких росіяни безпосередньо долучали українське керівництво різних рівнів.
А далі вже призначали своїх людей, або людей, які були довіреними через політичну корупцію та будь-які інші зв’язки.
Наприклад, російські олігархи купують якісь активи в Україні. І в той комплект, який вони купували, як правило, також входив губернатор, керівник служби безпеки, керівник поліції.
Всі ці призначення можливі були лише через Адміністрацію президента.
Не забувайте, що тоді головою СБУ був Якименко, який мав російський паспорт. Найгірше, що може бути – коли керівник служби безпеки, який має доступ до всіх агентурних і технічних речей, переходить на сторону ворога.
У 2014-му році, коли він втік до Росії, нам вдалося його задокументувати.
Тоді до Якименка виїхав наш оперативник, який нібито представляв злочинне кримінальне угруповання, і сказав, що вони нібито готові захопити Бердянськ і створити там Бердянську народну республіку. І, мовляв, треба гроші й зброя.
Тоді Якименко був на зустрічі з представниками ФСБ, які його фінансували. Вони дали 80 тисяч доларів на перший транш. Але найцікавіше, що ми захопили цілий корабель, який вони відправили зі зброєю до України.
Там було близько 3 тисяч автоматів, велика кількість гранат, кулеметів, гранатометів.
Тобто ми тоді задокументували, що Якименко – це найвищий зрадник часів незалежності України, який зрадив державу і свій народ.
-Хто з політиків точно був завербований?
– Знаєте, політична корупція завжди прихована. Але зрозуміло, це більшість політиків, які були в Партії регіонів.
І той же Олег Царьов, ні для кого сьогодні вже точно не таємниця, що він є рупором російських спецслужб.
– Деркач, Медведчук?
– Це вже були топові. Мені здається, що Путін очікував, що слабка вертикаль державної влади в Україні створить йому можливості для політичного реваншу.
Йдеться про політичну силу Медведчука, враховуючи ресурси, канали, представництво у Раді.
А коли Медведчука позбавили цих можливостей і конфіскували його медіаактиви, це вже була та червона лінія, такий тригер для Путіна.
Росія готувалася до великої агресії, але, думаю, тригером стало те, що відбулося з Медведчуком.
-Тобто Путін розумів, що легально захопити владу в Україні не вийде?
– Він втратив цю можливість в 2019 році, коли обрали президентом Зеленського. У Путіна був невеличкий шанс сказати, наприклад, що “наше непорозуміння” торкалося особисто стосунків, наприклад, з Порошенком, і якщо Україна хоче забирати Донбас, то хай забирає. Але за певних умов.
І уявіть собі, що б це було? Це був би троянський кінь для нас. На найближчих парламентських виборах ми би отримали додаткові 4-5 мільйонів виборців, які би тільки підсилили проросійські сили в Раді.
І про які там уже реформи або рухи можна було б розмовляти?
“Призначаючи Баранова, президент, можливо, і сам не очікував, що СБУ є такою складною структурою”
– 2016-2019 роки – ви були заступником голови Адміністрації президента часів Порошенка. Які були ваші повноваження і завдання?
– Я буду відвертим – у мене були не найкращі стосунки з Порошенком.
Але навіть за таких обставин я намагався робити щось корисне для нашої держави.
– Хіба не Порошенко вас брав на роботу?
– Знаєте, є такий принцип: звільнити через підвищення. Він мене звільнив з посади начальника Головного управління розвідки.
Йому треба було звільнити цю посаду для людини, якій він довіряв би (з 2016 до 2020 року головою ГУР був Василь Бурба – УП). Таким чином треба було мене кудись пересунути.
– То чим ви там займалися?
– Один із напрямів, який був мені цікавий – це формування сучасної професійної української ідентичності Збройних сил та інших структур Сил оборони та безпеки.
Перше, що нам вдалося зробити, за сприяння, зокрема, міністра оборони Полторака – це формування нових військово-професійних свят.
Далі ми перейшли до формування таких важливих речей, як національна ідентичність, почесні найменування.
Відбувалася також зміна елементів українського однострою. Це шеврони, берети – от уявіть собі, ми б зараз були у синіх беретах російських десантників. Так само поміняли берети морської піхоти і знаки розрізнення.
Такими речами Україна розірвала зв’язок з радянщиною і створила свої власні свята і філософію.
По своєму функціоналу ви ж мали співпрацювати з силовиками по лінії АП, правильно?
– Так. По суті, так воно і було. Тому що було багато дій, пов’язаних з армією та її реформуванням.
Але що стосується силового блоку, то сама манера керування президента Порошенка – він надавав перевагу особистому спілкуванню з керівниками.
– Тобто ви займалися традиціями, але водночас іншим керував Порошенко?
– Скажімо так, у нього достатньо було часу для цих питань. Але, повірте, роботи вистачало по інших напрямках.
– Вже під час каденції Зеленського ви очолили Службу зовнішньої розвідки. Як вас призначили на цю посаду?
– (Робить паузу) Важко сказати. Я мав можливість поговорити із Зеленським, коли він вже став президентом. І це було набагато пізніше, після того, як мене звільнили з Адміністрації президента України.
Він цікавився моїми думками в якості експерта. На цій зустрічі не було жодних розмов про призначення. Це була, скажемо так, консультативна розмова з певних питань.
Я там відповів на низку запитань і за декілька місяців отримав пропозицію знову зустрітися. Через деякий час ми зустрілися знову, де озвучили таку пропозицію.
-Очевидно, що під час роботи в Службі зовнішньої розвідки ви контактували з головою Служби безпеки України Іваном Бакановим. Як би ви охарактеризували Баканова?
– Це була довірена людина президента Зеленського. Людина, через яку можна було, скажемо так, підтримати якісь речі, пов’язані з професійною діяльністю.
Але в професійному плані те, що я знав зсередини Служби – Служба була не щаслива.
Президент України, призначаючи Баканова, можливо, і сам не очікував, що Служба безпеки є такою складною структурою. Маючи лише якусь юридичну освіту і загальне уявлення, неможливо тримати під контролем цю Службу.
Виявилося, що ні. Це неначе людина, яка не вміє плавати, і її пустили в басейн.
-Людиною в басейні, яка не вміє плавати, і був Баканов?
– Так. Не маючи власних знань, він мав покладатися у своїй діяльності на людей, які перебували всередині. Це були не найкращі люди у Службі безпеки України. Одним із таких взагалі була людина зі сторони – це Наумов.
З одного боку, ця людина перебувала під російським впливом, а з іншого боку – це корупційна складова.
Покладаючись на таких людей, Баканову було не лише складно керувати Службою, але й мати справжнє розуміння того, що відбувається в державі. Чому? Тому що відбувалися певні маніпуляції, близьке ставало далеким, а далеке – близьким, і ти ніколи не міг розуміти, насправді на якому світі знаходишся і які виклики стоять перед державою.
Тобто треба розуміти чіткі механізми, а не лише покладатися на те, що тобі там кажуть, або підводять до тебе тих чи інших людей.
-Хто в реальності керував Службою безпеки?
– Керував Баканов, тому що відповідальність – на ньому. Але маніпулювали ним люди на кшталт Наумова чи Кулініча.
– Звільнення з посади голови СБУ – це достатнє покарання для Баканова?
– Це все ж таки політична відповідальність. Тому що для юридичної відповідальності має бути доведено склад злочину.
На ці запитання мають давати відповіді правоохоронні органи.
-Ще одна цікава людина – це колишній перший заступник секретаря РНБО Руслан Демченко, якого наші колеги з програми “Схеми” називають лобістом Харківських угод. Чи знайомі ви з Демченком?
– Я був у складі комітету з питань розвідки, який очолював Демченко.
– Це комітет при президентові, так?
– Так. Зрозуміло, що по своїх функціональних обов’язках я контактував із ним.
Людина мала дипломатичний фах з попередньої служби. Ця людина насправді зберігалася при всіх президентах.
– Чи були в Демченка зв’язки з Росією, на вашу думку?
– Я би уникнув таких тверджень, оскільки вони не доведені. Але в мене були особисті сумніви в тому, що він перебуває на проукраїнських позиціях.
-Демченка звільнили минулого літа. Чому він так довго був поруч із чинною владою?
– Можливо, він знайшов підходи до інших людей, які були також у владі. Але це питання не до мене.
“Підрив на Каховській ГЕС показав, що Путін здатний до будь-яких рішень”
– Вже достатньо часу минуло з моменту під часриву дамби Каховської ГЕС, щоб робити конкретні висновки. Що цей теракт дав нашому ворогу?
– На мою думку, значення підриву цієї дамби для нашого контрнаступу було перебільшеним. Реального впливу на контрнаступ це не спричинило.
Хоч підготовку теракту вони провели завчасно, мені здається, що сам підрив дамби відбувся трохи раніше, ніж вони планували. Можливо, у зв’язку з якимось людським фактором це було пов’язано, або з чимось ще.
– З прагматичної точки зору підрив дамби нічого не дав росіянам?
– Підрив дамби їм нічого не дав. Але що показала ця ситуація? По суті вона показала, що Путін здатний до будь-яких рішень.
Відсутність можливості застосувати ядерну зброю він намагається замінити техногенними катастрофами. Скажу зараз страшні слова: це стратегія створення з нашої країни країни-інваліда, або країни з обмеженими можливостями.
Якщо взяти Чорнобильську АЕС, то ми всі знаємо наслідки аварії. Так само він намагається унеможливити подальший розвиток України як ефективної економічної держави.
Тобто при таких техногенних проблемах ми будемо багато років долати наслідки. Сьогодні аналогічне питання по Запорізькій атомній електростанції.
-Як ви оцінюєте ситуацію на ЗАЕС?
– Насправді ситуація досить проста. Чому? Тому що реактори на Запорізькій атомній станції повністю відрізняються від тих, які стояли на Чорнобильській.
Сьогодні чотири реактори вже зупинені, і один знаходиться в теплому стані. Тобто це унеможливлює створення ядерного вибуху.
Хоча за своєю потужністю Запорізька АЕС найбільша в Європі, і загроза від неї дорівнює 600 бомбам, які були скинуті на Хіросіму.
Але що сьогодні думає Росія? Навіть якщо буде якийсь підрив, там не буде тієї хмари, якою було розповсюджено радіацію на тисячі кілометрів.
І тому, мені здається, найбільша їхня задача сьогодні – зруйнувати цей цінний актив України.
Чому? Тому що ЗАЕС має великий вплив на енергетичну систему України, і сама вартість цього активу – це приблизно 100 мільярдів доларів США, щоб побудувати таку станцію.
Тобто вони можуть зруйнувати або машинне відділення, або якісь технічні речі, які унеможливлять в подальшому введення їх в експлуатацію.
– Ви сказали, що Путін не може застосувати ядерну зброю. Чому?
– Тому що це остання червона лінія, яка відділяє світ від Третьої світової війни з використанням ядерної зброї.
І це та червона лінія для всього світу, яка не може бути перейдена.
Валерій Кондратюк: Стратегія Путіна – це зробити з України країну-інваліда.
-Чи є можливість для Збройних сил України або українських спецслужб без вибуху зайти на територію Запорізької атомної електростанції і взяти її під контроль?
– Теоретично – так. Але для Путіна це також цінний актив. Без атомної електростанції буде дуже важко знайти електроенергію для окупованого Криму.
При будь-якому штурмі, а я знаю, що такі спроби Україною вже там відбувалися раніше, Путіну буде легше її взагалі знищити, ніж просто віддати.
Взяти під контроль ЗАЕС можливо лише шляхом створення якогось котла. Тобто створити умови, за яких вони зрозуміють, що те, що вони там можуть створити, у них не вийде, і буде відповідне покарання й наслідки.
І в той же час створити умови, за яких вони просто залишать станцію під міжнародним контролем.
– Якщо, не дай Бог, ЗАЕС підірвуть – які будуть дії партнерів, що ми будемо робити?
– Я знаю, що сьогодні вже підготовлені певні мобілізаційні плани. І це не лише щодо підготовки до евакуації, але й також певні розрахунки по території, яка може потрапити під вплив радіації.
Щодо партнерів – це розуміння того, що будь-які доводи або звернення до Путіна, він не сприймає. І це буде сигнал світу, що його можна зупинити лише одним шляхом – фізичним. І Путін також має розуміти це.
“Заколот Пригожина показав, що Путін здатний на будь-які приниження задля збереження своєї влади”
– Бунт ватажка ПВК “Вагнер” Пригожина. Як ви оцінюєте події, які відбувалися в Росії 24 червня?
– Нам трошки не пощастило. Буквально залишалося декілька сотень кілометрів до того, як могла змінитися геополітична ситуація в самій Росії. Беззаперечно, для нас було важливо, якби тоді Путін перекидав би війська на захист Москви. Цього не сталося.
Зрозуміло, що Пригожин діяв не один. У нього мали бути союзники, які до останнього вичікували. І коли він йшов до Москви, можливо, відчув недостатній рівень підтримки, яка була обіцяна.
Кажуть, що у зеків дуже гарна чуйка. І вона Пригожина підвела.
На мою думку, якби він зайшов у Москву, тоді посипався би ланцюжок доміно. В той же час були переговори з Лукашенком, із адміністрацією Путіна, із Бортником з ФСБ, із Дюміним (губернатор Тульської області – УП), які від імені Путіна видавали гарантії. І він зупинився.
На мою думку, ще одна причина полягала у тому, що Пригожину перерахували кошти. В основі заколоту було не лише те, що був конфлікт із міністром оборони Шойгу, але й також заборгованість Міністерства оборони Росії за надані послуги “Вагнера”.
Це була серйозна сума, десь 4 мільярди доларів. І навіть, знаєте, кажуть що цю фразу Пригожина – “Де снаряди?” – насправді розшифровували: “Де гроші?”.
– Що бунт Пригожина насправді означає для нас?
– В чому полягала головна помилка Заходу? “Ми не можемо надати вам стільки допомоги, щоб Путін програв”. У них були побоювання, що Росію не можна принижувати.
Але насправді цей заколот показав, що Путін готовий стерпіти будь-які приниження задля збереження своєї влади.
Те, що після голосних заяв у зраді, після таких великих викликів Путін особисто зустрічався з Пригожиним – це свідчення того, що помилка Заходу є визначальною у сприйнятті України і сприйнятті Росії. Як нас недооцінювали, так і особисто Путіна переоцінювали.
Росія начебто виглядає сильною поліцейською країною. Але ж бунт не був придушений. Він просто зупинений самим Пригожиним. Тобто всі ці речі в суспільстві досі існують. І це дає можливості стверджувати, що це лише перша частина. Сподіваюся, що буде друга частина.
Цікаво також те, що змінилися позиції ліберальних росіян. Ходорковський і більшість цих ліберальних лідерів, які знаходяться за межами Росії, визнали, що зміна влади в Росії можлива лише за умови військового спротиву, а не голосування шляхом підняття рук.
Є “Російський добровольчий корпус” і “Легіон свободи”. Думаю, що було б правильно, щоб російська опозиція їх визнала.
Останні дії в Бєлгородській області засвідчили, що вони можуть бути тією силою, яка вже кинула збройний політичний виклик Путіну.
Видання “The Washington Post” інформувало, що Пригожин свого часу контактував з українським ГУР. Він нібито був готовий здати розташування військ РФ в обмін на відхід ЗСУ з Бахмута. Моє питання більш обережне: чи взагалі можлива комунікація ворожих сторін, скажімо, на рівні спецслужб?
– Такі речі не виключаються. Чому? Тому що завжди існують певні обставини, за яких люди можуть знайти не лише компроміс, але й ситуативний союз.
Треба оцінювати наслідки такого союзу і ті переваги, які ми отримуємо. Тобто я вважаю, що будь-яку ситуацію, яка може наблизити нашу перемогу й послабити ворога, треба використовувати.
“Війна закінчиться лише тоді, коли останній військовий злочинець буде притягнутий до відповідальності”
– Чому світ боїться розпаду Російської Федерації?
– Світ не боїться розпаду Російської Федерації. Вони просто до нього не готові. Якби світ визначився, що буде після Росії і після Путіна, я думаю, вони б прискорили саме перемогу України і створили можливості для того, щоб ця перемога відбулася якнайшвидше.
Нам не важливо, хто там у них буде при владі. Нам потрібно створити умови, за яких Росія ніколи вже не матиме можливості напасти на Україну і бомбити наші міста.
– Чи готується Росія до деокупації Луганська, Донецька, Криму?
– Сподіваюся, що так. Сподіваюся, що якийсь законопроєкт у них вже готується, щоб виключити ці регіони зі складу Російської Федерації.
Зверніть увагу, створений правовий юридичний казус. Україна за час нашого контрнаступу вже повернула територій більше, ніж вони захопили за пів року. І ті території, які ми повернули, росіяни визнають своїми з юридичної точки зору.
– Чи вірите ви, що війна закінчиться цього року виходом на кордони 1991 року?
– Війна закінчиться лише тоді, коли останній військовий злочинець буде притягнутий до відповідальності. Але перед цим нам треба звільнити наші території і знищити режим Путіна.
Який найбільший виклик нас чекає після перемоги?
– Це не виклик, а можливості. Можливості побудувати справедливу Україну, подолати корупцію, бути з нульовою толерантністю до державної зради.
Роман Кравець, Назарій Мазилюк
Джерело: Українська правда