Розстріл 7 АТОшників під Житомиром: чому справа втратила резонанс ?
Багато дивних і нелогічних обставин, стрілка затримали, мали призначити йому психіатричну експертизу і… справа заглухла.
Київський адвокат Ігор Черезов зацікавився цим нелогічним і “кіношним” розстрілом і ось до яку правду він знайшов:
“Як адвокат, який спеціалізуються на економічних, посадових, і господарських злочинах, вкрай рідко вступаю в справи, пов’язані з насильницькими злочинами.
Але в кінці травня цього року всю Україну шокували численні повідомлення засобів масової інформації про те, що в Житомирській області в результаті застосування вогнепальної зброї убито сім чоловік. Причому, за більшістю висунутих версій, сім колишніх бійців АТО загинули через п’яницю, який розбушувався. Очевидна суперечливість у викладі обставин події різними ЗМІ мені, як адвокату, говорила про те, що це точно не просто побутовий злочин.
Дотримуючись старої філософської думки про те, що краще виправдати одного винного, ніж покарати 10 невинних, я вирішив вступити в цю справу в якості адвоката і розібратися, що ж насправді сталося. Дав собі обіцянку, що якщо це дійсно скажений п’яниця, то захищати його я не буду точно. Благо, від Києва до Житомира півтори години їзди і не складно було запропонувати допомогу колезі, яка з самого початку захищала підозрюваного. Відразу обмовлюся, ні сам підозрюваний, ні його родичі ні копійки мені не платили. Але почуття справедливості підштовхує мене до того, щоб і далі захищати нинішнього підозрюваного і покарати дійсно винного в тому, що сім чоловік позбулися життя. І ось чому.
Спочатку було зрозуміло, що версія про п’яну розбірку не витримує ніякої критики і все куди складніше …
Чуття адвоката не підвело: в справі все зовсім не так, як це було описано в різних джерелах.
Все, що я викладу нижче, вже неодноразово було озвучено в ході відкритих судових засідань під час розгляду продовження запобіжного заходу, термінів досудового слідства і не є розголошенням таємниці слідства або адвокатської таємниці.
Звичайно, версію подій, яку викладає підозрюваний, могли озвучити і без мене ЗМІ, потерпілі або їхні адвокати. Але на ці засідання ніхто не приходить. Кримінальне провадження про вбивство семи чоловік раптом перестало бути резонансним.
Як так сталося, що звичайний сільський мужик, який ледве зводить кінці з кінцями, який заробляє своєю працею, непитущий, убив сімох людей?
Версію того, що насправді сталося, Анатолій Петрович, а так звуть підозрюваного, виклав, спочатку на відтворенні, а потім і в ході судових засідань.
Він розповів, що ще в березні звернувся в правоохоронні органи за фактом вимагання у нього грошових коштів керівником одного з місцевих правоохоронних органів.
Дріб’язковість цього місцевого чиновника дійшла до того, що він вимагав дві тисячі гривень і мішок риби. Як законослухняний громадянин, Анатолій Петрович написав заяву, яку прийняли, оформили всі належні процесуальні документи і провели першу успішну реалізацію.
Факт отримання неправомірної вигоди був зафіксований, в тому числі і технічними засобами, двічі – спочатку в березні, а потім і в той нещасливий день.
Мій довіритель розповідав, як розвивалися події в день загибелі семи осіб:
До нього в черговий раз на орендований ним для розведення риби ставок повинен був приїхати місцевий царьок за даниною. Причому данина збиралася ні за що. Просто тому, що пан так вирішив. Звичайно, передача здійснювалася під контролем правоохоронних органів. Отримавши свою дрібну винагороду, чиновник поїхав геть, але був зупинений співробітниками відповідного підрозділу по боротьбі з корупцією, які причаїлися в засідці. Але турбувати царька не стали, зупинили, поговорили з ним через прочинене скло його службового автомобіля і … відпустили. Разом з грошима, виділеними державою на те, щоб взяти на місці злочину вимагача. Не склали жодного процесуального документу, не провели обшук, не вилучили вручені для реалізації описані гроші. Просто з’ясувалося, що у чиновника закінчився робочий день, і тому його відпустили.
Через деякий час на той же ставок, який орендує тепер уже підозрюваний, підкотили «порибалити» знайомі царька. На риболовлю вони приїхали з арсеналом автоматичної зброї, яку чомусь дістали з машин. Ближче до півночі, коли компанія добряче випила і накурилася трави з привезеного з собою бульбулятора, стало зрозуміло, навіщо саме вони приїхали і для чого їм на рибалці автомати…
Зустрічавший гостей Анатолій Петрович не просто не пив з веселою компанією, він не п’є взагалі, так як кілька років тому йому зробили операцію на серці. Його неодноразово намагалися вмовити випити, але він навідріз відмовлявся, пояснюючи, що для нього це просто отрута.
Коли напоїти не вдалося, виріши йти «в лоб». Анатолій Петрович розповів, що йому чітко дали зрозуміти, що він або забирає заяву про вимагання, або до ранку не доживе. При цьому ініціатор цих погроз ще й пояснив, що не просто вб’ють і заховають тіло, а ще перед цим обов’язково принизять як чоловіка.
Зрозуміло, що господар вирішив забратися від п’яних «гостей» подалі. Вирвався з альтанки, де проходили катування, і пішов до себе в будку. І ось в цей момент пролунав перший постріл. Вистрілили в спину, але потрапили Анатолію картеччю в руку.
Тут вже стало зрозуміло, що це не порожні погрози і не просто спроба полякати і змусити забрати заяву про вимагання хабара. Думаю, що будь-яка людина в подібній ситуації боролася б за власне життя, а вже тим більше почувши: «Він поранений, в будці, давай його добивати, нам до ранку треба встигнути».
Пропущу подробиці і послідовність того, що відбувалося далі, як це неодноразово описав підозрюваний, скажу лише про те, що навіть виходячи з протоколу огляду місця події, до якого я ще повернуся, стався справжній бій. Зрозуміло, що неабияк випивші, ще й покуривші зовсім не сигарету завжди будуть стріляти гірше, навіть якщо їх більше в рази, ніж абсолютно тверезий. Коротко скажу лише одне – в сплячих ніхто не стріляв, і це зрозуміло вже зараз.
Звичайно, Анатолій не намагався вбити залишившогося в живих свідка, який приїхав разом з усіма на ставок, не тільки тому, що той був без зброї, а перш за все тому, що свідок банально випивав і покурював і ні в яких розборках участі не брав. Саме цього свідка підозрюваний і попросив викликати міліцію і швидку. І сам Анатолій набрав тих самих співробітників правоохоронного органу, які повинні були затримати на гарячому хабарника, і розповів про все, що сталося.
Що ж було далі? Далі – фальсифікація матеріалів резонансної справи.
На огляд місця події приїхали співробітники того самого правоохоронного органу, в якому працював царьок, який вимагав хабар у Анатолія. Почали складати протокол огляду місця події. Без відеофіксації. Сім трупів. А відео огляду місця події ніхто не знімав…
Прочитавши протокол огляду, можна точно сказати, чому не знімали відео: його бездарно фальсифікували. Наведу лише малу частину явних ознак фальсифікації: в протоколі деякі потерпілі описані два рази, очевидно, що тіла перекладалися з місця на місце, не описана частина зброї, з якою приїхали потерпілі, величезні помилки у вимірах.
Як я писав вище, перший постріл був в Анатолія з рушниці, стріляли картеччю. Для тих, хто погано розбирається в зброю, поясню: зробити з такої зброї постріл в самого себе так, щоб інсценувати напад, неможливо. Так ось, рушниці, з якої стріляли в підозрюваного, немає. Жоден з «стволів», описаний в протоколі огляду місця події, не може зробити постріл, яким був поранений підозрюваний, тому що все нарізні.
Природно, на одному протоколі місця події організатори фальсифікації справи не зупинилися. Минуло вже більше трьох місяців з тієї трагічної ночі, а токсикологічної експертизи по алкогольному або наркотичному сп’янінню потерпілих немає до цих пір. А знаєте чому? Виявляється, в Житомирі немає відповідних препаратів, щоб провести подібну експертизу … У резонансній справі з сімома трупами немає препаратів!
Ходять чутки, що деякі потерпілі були застраховані. Зрозуміло, що будь-яка страхова компанія прописує в договорі обов’язок виплатити страховку при настанні страхового випадку тільки в тому випадку, якщо потерпілий був тверезий. Думаю, що частина родичів потерпілих могла отримати страховку і умовити слідство не робити токсикологію. Тому на суди і не приходять.
А що ж наш царьок? Той, що відправив до Анатолію Петровичу своїх знайомих, щоб вони переконали його забрати заяву з правоохоронних органів. Адже вони загинули, по суті, з його вини …
А нічого. Навіть підозра досі йому не оголосили! Це при двох зафіксованих фактах отримання хабара! Ходить на роботу, вже очолює інший місцевий правоохоронний орган. А слідство з отримання хабара йде. На наші запитання молоденька дівчинка, слідча ДБР, потупивши погляд, відповідає: «Мені здається, недостатньо доказів вини, раптом ваш клієнт йому просто гроші займав … Ми ще порозслідуємо…».
Зрозуміло, що справу про хабарі намагаються «спустити на гальмах». Тому що кров загиблих пройшовших АТО бійців не на руках відстрілювавшогося з двостволки у відповідь на стрілянину з автомата Анатолія, а на руках, возомнившого себе місцевим царем чиновника, який збирав данину навіть з ледве зводячих кінці з кінцями простих людей. Тому і не пишуть про нього в своїх прес-релізах так полюбляючі звітувати про успіхи співробітники правоохоронних органів. Свого покривають. Навіщо ж оприлюднити версію, яка нікому не зручна, крім підозрюваного.
Це розуміють всі. Жителі двох сіл зібрали підписи з проханням передати їм Анатолія на поруки… У відповідь, через місяць після трагічної ночі, у Анатолія будинку проводять обшук і знаходять патрони від автомата. Якого у Анатолія не було… На кухні… У мисці, в якій дружина готує їжу…
На продовження запобіжного заходу я заявив клопотання про те, що готовий власним коштом внести заставу, щоб поміняти запобіжний захід Анатолію і пролікувати, так як ситуація стала критичною. Але суд нам відмовив. Хоч і зобов’язав прокурора провести обстеження.
Моя колега, житомирський адвокат Марина Шолодько, крім того, що захищає клієнта, ще й робить все, щоб Анатолій Петрович дожив до суду. Ми дуже сподіваємося на це. Про неї, про Марину Михайлівну, потрібно сказати окремо. Її чоловік загинув в АТО, виконуючи свій обов’язок перед Батьківщиною, а вона виконує свій обов’язок перед своїм довірителем – Анатолієм Петровичем. Чесно, щодня. Адже чоловік Марини Михайлівни загинув, захищаючи НЕ покидьків, котрі вважають себе кріпацькими поміщиками, а простих і чесних, працьовитих українців.
Звичайно, ні Анатолію Петровичу, ні його родичам нічим платити за послуги не те що київського, а й місцевого адвоката. Але ми з Мариною Михайлівною вирішили, що будемо боротися за справедливість до кінця. Нехай без оплати.
Як то кажуть, воздасться.
Не все в житті міряється грошима…”
Джерело: Рravo.UA