Небезпечне для України зближення Туреччини з Росією
Туреччина не втрачає можливості загравати з РФ. Така гра “у чотири руки” несе чималі ризики для України.
І тепер перед Києвом постає вкрай непростий виклик: як показати Анкарі свої “червоні лінії”, проте не зіпсувати відносини з безумовно важливим союзником, пишуть старший аналітик Центру досліджень сучасної Туреччини (Карлтонський університет) Євгенія Габер та редактор ЄвроПравди Юрій Панченко у статті Турецький виклик: як Україні реагувати на нове зближення Анкари та Москви.
Рівно за рік, у червні 2023-го, у Туреччині пройдуть одночасно і парламентські, і президентські вибори.
Нинішня політична кон’юнктура – як ніколи складна для турецького президента. Рекордна девальвація турецької ліри та супутні економічні проблеми суттєво послабили як його персональний рейтинг, так і позиції його партії. Не кращі справи й у зовнішній політиці.
Втім, в Ердогана є рецепт для перемоги, проте його реалізація напряму залежить від РФ.
Туреччина, єдина із країн НАТО, не вводила санкцій проти РФ. Більш того, у можливості замінити для Росії втрачені європейські ринки в Анкарі бачать рецепт швидкого відновлення економіки.
Йдеться як про російських туристів, так і про збільшення промислового експорту до РФ і навіть про можливості переведення до Туреччини російського бізнесу.
Активно тривають переговори щодо переходу на розрахунки у національних валютах та розширення російської банківської системи “Мир” у Туреччині.
Про проблеми у відносинах із нашим стратегічним партнером змусила говорити скандальна пресконференція міністра закордонних справ Туреччини Мевлюта Чавушоглу з його російським “колегою” Сергєєм Лавровим.
На пресконференції після переговорів глав МЗС Туреччини окреслив три треки, важливі для його країни, аби залишатися потужним політичним гравцем “першого ешелону” в регіоні.
Мова про посередництво у мирних переговорах між РФ та Україною, врегулювання ситуації на Південному Кавказі, а також заплановану транскордонну операцію в Сирії з метою створення “зони безпеки”, куди можна буде повернути частину сирійських біженців.
Нескладно помітити, що всі три треки мають багато спільного – успіх у них усіх залежить від того, чи вдасться Туреччині домовитися із РФ.
Зацікавленість у допомозі РФ обумовлює й зміну риторики Анкари – до традиційної критики на адресу Заходу додались і нотки співчуття до Росії.
Зміна курсу Туреччини несе великі ризики саме для України.
Анкара вже стала посередником у мирних переговорах РФ та України, а також намагається відігравати ключову роль у питанні забезпечення коридору для транспортування українського зерна.
Тож найбільшим ризиком для України може бути ситуація, коли посередник, який має бути безпристрасним, замість справедливого вирішення конфлікту намагатиметься насамперед вирішити власні задачі за рахунок триваючого конфлікту.
Україна не може собі дозволити не реагувати на відверто недружні кроки стратегічного партнера.
Попри вкрай тривожні сигнали щодо зближення з Росією, збереження партнерських відносин з суверенною та життєздатною Україною має критичне значення для Анкари.